 Антонієві печери Троїцького монастиря в Чернігові - пам'ятка підземної культової архітектури XI - XIX століть
Засновані вони в 1069 році як печерний християнський монастир князем Святославом Ярославичем і відомим церковним діячем давньоруської доби - прп. Антонієм Печерським, який народився на Чернігівщині у місті Любечі. Згідно з літописом, монастир спочатку мав назву Богородичний (монастир Божої Матері). Літописець стверджує, що Антоній прибув до Чернігова, рятуючись від гніву князя київського Ізяслава. Він полюбив Болдині гори, викопав печеру і з того часу до наших днів на Болдиних горах існує монастир. Заснування монастиря було тісно пов'язано з гострим суперництвом між двома найбільшими культурними та політичними центрами держави - Києвом та Черніговом. В Києві вже існував і набув великої популярності Печерський монастир. Чернігівський князь Святослав, намагаючись протиставити свою столицю "матері міст руських", з допомогою Антонія створив на Болдиних горах подібний чернецький осередок. Інтенсивний розвиток Болдиногорського Богородичного монастиря продовжувався до 1239 року, коли Чернігів був зруйнований монголо-татарами.  Це підтверджує споруджена на початку XII століття біля входу до печер мурована Іллінська церква. Потім прийшов період занепаду, який продовжувався до XVIІ століття. В той час, як вважають фахівці, здійснюється реконструкція монастиря. Але відомостей про роботи у печерах немає. Найбільш масштабна відбудова Іллінського монастиря розпочалася в 1649 році. Її ініціатором став чернігівський полковник Степан Подобайло, за його кошти і проводилась відбудова. З перервами вона тривала до кінця XIX століття. Внаслідок цих реконструкцій Антонієві печери набули сучасного вигляду. Зараз Антонієві печери є комплексом підземних приміщень і переходів загальною довжиною близько 350 м, котрі розміщуються у товщі Болдиних гір (в межах сучасного міста). Глибина залягання печер коливається від 2 до 12 метрів відносно поверхні гори. Всі підземні споруди знаходяться на двох основних рівнях. Геологічні умови дозволили будівельникам створювати приміщення без додаткових кріплень і забезпечувати їх довговічність. Цим пояснюється наявність значних ділянок давніх галерей та інших об'ємів. На деяких стінах збереглися пізньосередньовічні написи-графіті.
Особливий інтерес в цьому відношенні викликає нижній ярус печер. Ця ділянка розташована на схід від вівтаря церкви Феодосія Тотемського і має довжину близько 100 метрів. Вона збереглася в ґрунтовому варіанті за винятком трьох метрів біля входу, які закріплені цеглою. В різні часи ця частина Антонієвих печер використовувалася як житловий район або як підземний некрополь. Ще одна давня ділянка комплексу розміщується на другому ярусі. Вона складається з галерей та приміщень між церквами Феодосія Тотемського і Миколи Святоші. Під час досліджень була знайдена давньоруська підземна церква досить великих розмірів (довжина 12 м, ширина від 5 до 2 метрів при висоті 3 м). Вона була покинута в давнину і більше не відновлювалась. На південь з неї, в напрямку входу до Іллінської церкви, йде широка (висотою до 3 м) галерея, яка у свій час могла бути головним входом комплексу. В XVIII - XIX століттях значна частина давніх комунікацій була перебудована, внаслідок чого печери остаточно втратили свій первісний вигляд. Тоді були створені три облицьованих цеглою підземні храми. Найбільш цікавий з них в архітектурному відношенні храм Феодосія Тотемського. Його стіни і склепіння виконані в стилі українського барокко (напівциркульні ніші, карнизи, півколонки, арки, пілястри). Інтер'єр церкви Феодосія схожий на фасад Троїцького собору, який з кінця XVII століття був головним храмом Троїцько-Іллінського монастиря. Церква Феодосія Тотемського стала головним храмом підземного комплексу і найбільшою підземною церквою в Лівобережній Україні. Її розміри вражають: висота в нартексі - 8,5 м, довжина -15,5 м. Церква має хори, влаштовані позаду цегляного склепіння в північній частині. Дві інші підземні церкви монастиря - св. Антонія Печерського (довжина -11,7 м, ширина - 4 м, висота - 4,5 м), та св. Миколи Святоші (довжина 12 м, найбільша ширина - 2,32 м, висота - 2,68 м) мають більш просту архітектуру. Велика вологість виключала можливість побудувати в печерних церквах дерев'яні іконостаси. Вони були замінені мурованими стінами з металевими іконами на них. Царські врата були також зроблені з металу (збереглися в церквах Антонія та Феодосія). Традиційно святинями Антонієвих печер вважаються келія Антонія Печерського та гробниця з кістками ченців, яких вбили в 1239 році монголо-татари. У 1967 році пам'ятка була включена до складу Чернігівського архітектурно-історичного заповідника.  Джерело: "Чернігів Стародавній"
| 
