Творчість і біографія Михайла Михайловича Коцюбинського - КУЛЬТУРА і ТУРИЗМ ЧЕРНІГІВЩИНИ - форум

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
КУЛЬТУРА і ТУРИЗМ ЧЕРНІГІВЩИНИ - форум » КУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР » 150 років від дня народження МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО » Творчість і біографія Михайла Михайловича Коцюбинського (з позицій соціальної комунікації)
Творчість і біографія Михайла Михайловича Коцюбинського
Майшев Дата: П'ятниця, 10-Лют-12, 00:56 | Повідомлення # 1
Головний адміністратор
Група: Адміністрація
Повідомлень: 179
Репутація: 5 []
Статус: відпочиває
Творчість і біографія Михайла Михайловича Коцюбинського з позицій соціальної комунікації

Ми порівняно добре вивчили творчість Михайла Михайловича Коцюбинського, його епістолярну спадщину і біографію.

Дещо складніша справа з дослідженням соціокультурного контексту, якому класик належав і який створював. Митець працює не у вакуумі, час – впливає на нього так само, як і він – моделює і віддзеркалює час у своїх творах. І дослідник майбутнього, що за визначенням інтегрований у зовсім інший час, а іноді віддалений від досліджуваного предмета також етнічно і просторово, простіше кажучи, належить іншому народу та іншій культурі – мимоволі інтерпретує тему в дусі власних стереотипів і уподобань. Подібний стан речей – неможливий у природничих науках, які спираються на чітку логіку експерименту та формальні обчислення. І досить розповсюджений там, де науковий метод – переважно якісний і описовий.
Михайло Бахтін називав перенесення сучасних уявлень на минуле хибним розпізнаванням і вважав подібне – критичною помилкою для гуманітарного дослідження. Історик Генріх Демулен – навпаки, не вважав помилковим те, що кожне покоління пише історію по-новому. І тим самим доводив думку Бахтіна до логічного завершення, до твердження, що історичної науки як системи точних і перевірених знань взагалі не існує.
Щодо Михайла Коцюбинського подібне твердження надзвичайно актуальне, адже на очах нинішнього покоління науковців відбулася зміна соціальних і політичних пріоритетів, дифузія діалектичної (у широкому розумінні – холістичної), феноменологічної та структуралістської дослідницьких парадигм. На наших очах у зв’язку з цим Коцюбинського намагалися «мобілізувати» у духовні лідери ліберальної доби – так само, як колись мобілізовували його у лави революційні. Вдавалися до спроб тлумачити його біографію і творчість з психоаналітичних позицій, представляючи цього сильного духом митця як соціально дезорієнтованого невротика [5] – що не відповідає ані історичним фактам [7], ані, власне, сучасним уявленням про психоаналіз, згідно з якими сублімація прихованих неусвідомлених мотивів митцем є проявом норми, а не невротичного розладу (Ганна Фрейд, цитується за: [1, 55]). Отже, новий час не наблизив нас до істини у цьому розумінні, а породив нові стереотипи.
Але і цю проблему можна подолати шляхом введення у науковий обіг аутентичних відомостей про той конкретний історичний період, в якому жив і творив класик.
Дослідник поставиться до цих уточнень контексту аналітично, виявляючи закономірності та інтерпретуючи відповідно до них спадщину письменника.
Пересічний читач, отримавши доступ до цих даних, сприйматиме їх просто як історії з життя, але при цьому засвоїть відомості про добу Коцюбинського імпліцитно. Але і в першому, і в другому випадках феномен «хибного розпізнавання» перестане викривляти наше сприйняття. З цієї позиції, видання таких книг, як «Спогади про Михайла Коцюбинського», «Листи до Михайла Коцюбинського», «Михайло Коцюбинський. Листи до Олександри Аплаксіної» мають велику цінність. Ця думка може видатися парадоксальною, але, беручи до уваги роль цих видань у верифікації уявлень про соціокультурний контекст, в якому працював письменник, можна стверджувати що вони корисні і необхідні незалежно від точності окремих спогадів. Пам'ять сучасників може не зберегти або перекрутити окремі факти, але сукупність подібних спогадів завжди відтворюють фон, на якому сяяла зірка генія, відроджують імпресію минулих часів.
Але є сукупність завдань, необхідність вивчення яких на сьогодні недостатньо усвідомлена науковцями. Вони характеризують не минуле, а сучасну долю тої спадщини, яку залишив нам класик, і її майбутнє.
Простіше кажучи, одержавши чимало відомостей про обставини написання творів Коцюбинського і застосувавши до його текстів різні методи літературознавчих досліджень, ми не можемо на підставі одержаних у такий спосіб даних дати відповідь на питання: наскільки адекватно сприймається сьогодні масовим читачем написане М. М. Коцюбинським? І що можна зробити, аби зміцнити зв'язок між інтелектуальними та духовними досягненнями класика і сучасною, значною мірою дегуманізованою, примітивізованою культурою?
Відповідь на це питання належить до сфери теорії соціальної комунікації і тісно пов’язана з таким поняттям, як тезаурус, тобто, здатність масової та індивідуальної свідомості розпізнавати, сприймати та тлумачити інформацію. (Наведу класичний приклад з теорії інформації, яким пояснюють термін «тезаурус» стосовно тих чи інших текстів: дві категорії людей не одержать ніяких відомостей з університетського підручника фізики – першокласник, який не зрозуміє ані слова, і професор, який цими даними і так володіє. Якість підручника і кваліфікація його авторів тут ні до чого, справа виключно у рівні сприйняття аудиторії).
Ще у тридцяті роки завдяки дослідженням Х. Кентріла, Г. Лясвелла та інших соціологів прагматичної школи (США) було уточнено особливості сприйняття масовою аудиторією тих чи інших мистецьких творів. Виявилося, що нове – завжди сприймається крізь низку вже притаманних нам стереотипів. Інакше кажучи, ми бачимо у новій для нас книзі, картині, театральній виставі, кінострічці – насамперед те, що очікуємо побачити. Очікування це здатне іноді сприяти розумінню нового, а іноді – викривляє його. Схожі висновки випливають і з досліджень відомого психолога Д. Узнадзе [6].
Спробуємо сформулювати ті моделі стереотипізованого сприйняття творів М. М. Коцюбинського, які досить розповсюджені сьогодні і в межах яких адекватне сприйняття і інтерпретація його творів проблематична.
1. «Дидактична модель». Пов’язана зі специфікою вивчення його творчості у середній школі. З позицій соціальної психології особливості цієї моделі випливають з «концепції прихованого навчального плану» І. Іліча (див. про «прихований навчальний план» - Е. Ґіденс, «Соціологія» [3]). Згідно з цією концепцією, одне із головних завдань школи, формування в учнів навичок дисципліни і слухняності, заважає адекватно сприймати ті твори, розуміння яких вимагає внутрішньої розкутості, свободи, нонконформізму. Зі своєрідними «лакунами» у сприйнятті класики, стереотипом «те, що обов’язково – нецікаво», певно, стикався кожен, кому не пощастило у школі з учителем літератури.
2. «Вульгарно-соціологічна модель». Вона теж спрацьовує незалежно від конкретного смислового наповнення. Будь-які високі смисли та ідеали можуть бути перетворені на пропагандистські кліше; ідея соціальної справедливості може використовуватися негідниками так само, як і національна ідея. Михайло Михайлович Коцюбинський, безумовно, мав і політичні переконання, і достатньо сміливості, що б їх захищати, що характерно для всіх представників цього видатного роду (див. [4]) – але ми пам’ятаємо його як генія не за це, точніше, не тільки за це. Той, чия свідомість закрита для сприйняття творів письменника фільтрами політичних стереотипів, навряд чи зможе зрозуміти глибину поетики Коцюбинського і ризикує втратити внутрішній зв'язок з його текстами разом зі зміною політичної кон’юнктури.
3. «Побутова модель». Вона пов’язана з явищем диференціації комунікаційних каналів. У постгутенбергову добу текст та книжкова ілюстрація перестали бути основними джерелами естетичної інформації у побуті. Телебачення, радіомовлення, Інтернет одночасно розширило наші комунікаційні можливості, (а література є одною з найвагоміших складових масової комунікації) – і звузили їх, агресивно нав’язуючи нам культурний сурогат. Отже, у людей, інтегрованих у сучасне комунікаційне середовище, може виникнути так званий «стереотип несучасності» творів Михайла Коцюбинського, оскільки з так званою «кліповою культурою», квантованим сприйняттям інформації вони не асоціюються.
4. З побутовою моделлю пов’язана наступна, так звана кон’юнктурна чи скандальна модель сприйняття класики. Не буду розвивати цю тему, працівники Чернігівського літературно-меморіального музею М. М. Коцюбинського стикалися з нею безпосередньо значно частіше за мене. Випливає вона з оприлюднення тих подробиць життя Михайла Коцюбинського, що, по суті, є цілком нормальними і табуйованими могли б вважатися хіба що за мірками вікторіанської доби, а також з тлумачень його творчості у дусі ортодоксального психоаналізу, які, незалежно від рівня наукової обґрунтованості, подаються деякими авторам як нове слово у прочитанні класики. Зрозуміло, що людина, чия увага акцентована на картярських боргах Миколи Некрасова або алкоголізмі Едгара По, може втратити внутрішній зв'язок з творами цих письменників так само, як і той, хто бачить у Некрасові виключно борця за народне благо, а в Е. По – відірваного від усього земного романтика, а потім розчаровується у власних неточних і неповних, одномірних уявленнях. По суті, ця модель сприйняття теж є вульгаризаторською, тільки, на відміну від вульгарно-соціологічної, її можна назвати вульгарно-психоаналітичною («асоціальною»).
Докладне дослідження обставин формування спрощених стереотипів сприйняття творів Михайла Коцюбинського виходить за межі наукового завдання цієї розвідки. Так само я не ставив за мету обґрунтувати загальні принципи протидії цьому явищу (цікавий підхід до цієї проблеми вміщує «концепція керованого забування», філолога О. Маслова).
Видавалося продуктивним і таким, що відповідає професійній компетентності автора даної статті спробувати створити антистереотипну модель популяризації творчості та обставин життя Михайла Михайловича Коцюбинського та втілити її у форму конкретного твору, у даному випадку – радіомовного.
Теоретичною основою подібної спроби стала «концепція прихованої освіти» Дж. Рейза. За Рейзом, суттєво, щоб засоби масової комунікації одночасно розважали, освічували і інформували аудиторію, при тому – твір, який функціонально відповідає цим принципам, має бути цікавим для всіх, але максимально відповідати рівню, тобто, тезаурусу, висококультурної освіченої аудиторії.
«Значно небезпечніше недооцінити рівень аудиторії, ніж переоцінити його» - стверджував Рейз [8].
Майданчиком натурного експерименту стала Національна радіокомпанія України, де в межах проекту «Зв'язок часів» (ефірна назва «Пам’ятаймо» Авт.. В. Фоменко, І. Хоменко, реж. В. Обручов, продюсер А. Табаченко, в ролях актори київських театрів і кіно) було розроблено концепцію і створено натурні моделі кількох творів, присвячених популяризації української класики, а також відомостей про українську культуру минулого.
Розглянемо один з цих творів, присвячених Михайлу Михайловичу Коцюбинському, з огляду на комунікаційні принципи Джона Рейза і перераховані вище різновиди спрощених стереотипів сприйняття його творчості і особистості.
1. Цей твір належить до жанру драматичної радіомініатюри, започаткованому на національному радіо кінодраматургом В. Фоменком та автором цієї статті. Він короткий, створений у «кліповій» манері, тобто, максимально адаптований за формою до особливостей сучасного сприйняття масової інформації і тому не повинен викликати реакцію відторгнення у тих, чия свідомість зазнала впливу «побутової» моделі стереотипізації.
2. В інсценованій формі подаються достовірні відомості з посиланням на першоджерело – спогади Луки Гарматія [2]. Але форма подання вкрай далека від дидактичної, персонажі постають живими і сучасними людьми. Таким чином, відторгнення матеріалу за принципом контрпродуктивного сприйняття дидактичної моделі не має відбутися.
3. Хоча за основу взято досить драматичний епізод життя Михайла Коцюбинського – твір далекий від дешевої сенсаційності, акцент у ньому робиться на загальнолюдських цінностях, що руйнує «стереотип сенсаційної моделі» сприйняття, з якою досить часто ототожнюють будь-які спроби нового тлумачення традиційних тем і модернового прочитання класики.
4. Композиційно твір побудовано за так званим «сонетним» принципом: теза у драматичній частині (в сонеті ця роль відводиться катренам) і своєрідне парадоксальне переосмислення її у висновку (в сонеті цей висновок – переосмислення або антитеза темі припадає на терції). Ця складна форма – як і будь-яка система, що потребує осмислення – сприяє пробудженню співтворчості слухача, його живої уяви. Але і тема, і підсумок повністю позбавлені спроб інтерпретувати вчинок Михайла Михайловича Коцюбинського з позицій вульгарного соціологізму. Той, хто чекав традиційного висновку наприкінці твору – відчув «ефект марних сподівань», що, у свою чергу, сприяло руйнації стереотипного сприйняття митця як примітивного «коліщатка» соціального механізму. (До речі, відоме ленінське порівняння письменника з коліщатком і гвинтиком не позбавлено логіки, заперечувати соціальну функціональність мистецтва безглуздо. От тільки роль справжнього митця скоріше можна порівняти з функцією «конструкторського бюро», що оптимізує і вдосконалює інтелектуальну складову суспільного процесу шляхом удосконалення особистостей, зусиллями яких цей процес відбувається).
Отже, коротка драматична мініатюра, присвячена Михайлові Коцюбинському, водночас є творчим запереченням тим «стереотипам відторгнення», які заважають багатьом людям сприяти класику і засобом пробудження в аудиторії інтересу до невідомого у житті і творчості письменника, чиє життя і творчість ще подарує нам багато відкриттів.
Ось її сценарій.
Ілля Хоменко, Володимир Фоменко. „Шлях митця”.
Голос: 1912 рік. Гуцульщина. Гора Скупова. Двоє вершників їдуть стародавнім плаєм – вузенькою стежиною понад прірвою.
(природа, копита, іржання)
Гарматій: Пане Коцюбинський... Михайле Михайловичу, стійте! Ані руш. Усе. Приїхали.
Коцюбинський: Що трапилося?
Гарматій: Далі верхи не можна.
Коцюбинський: Чому?
Гарматій: Надто небезпечно. Тут жоден гуцул не проїде.
Коцюбинський: Та я нібито висоти і не боюся... Чого її боятися? Ти вдивляєшся в безодню, а вона – в тебе...
Гарматій: Михайле Михайловичу, ви мені хоч Ніцше цитуйте, хоч Данте – а далі доведеться нам пішки йти. Бо ця прогулянка кепсько скінчитися може. Я не жартую.
(вітер)
Коцюбинський: І я не жартую. Лука Васильовичу, любий, зрозумійте. Це я зовні такий сильний і такий веселий. Насправді – у мене серце хворе. Пішки я такий шлях не подолаю. А мені конче потрібно бачити гуцульські звичаї. Бо інакше як писати про них? Я повинен потрапити на полонину до стаї. Ви ж бо зійдіть з коня. Не зважайте на мене.
Гарматій: Михайле Михайловичу, ви добре подумали?
Коцюбинський: Так.
Гарматій: То вперед. Бо, здається, ця прірва нами вже досхочу намилувалася.
(копита)
Голос: Лука Гарматій, супутник Михайла Коцюбинського, залишив про ту подорож письмові спогади.
Гарматій: „Коцюбинський – добре збудований, сильний, і я радив місцями злазити з коня, та він відповідав: „Однаково – що гинути з коня, чи – з умучення, а таки на коні безпечніше”. Дорога місцями була дуже небезпечна”.
Голос: Шотландці кажуть: митцю легко йти лише дорогою брехні і завжди важко йти дорогою правди.
Шлях письменника часом не менш ризикований, ніж шлях воїна.
Ми можемо пишатися своїми класиками. Вони не шукали у житті легких і безпечних доріг.
Пам’ятаймо.
Українське радіо.
Висновки.
1. Наявність чи відсутність у суспільстві інтересу до класичної спадщини, одною з найвагоміших складових якої в українській культурі є творчість Михайла Михайловича Коцюбинського, багато у чому залежить не від інтелектуальної і духовної наповненості класичної культури, і навіть не від її актуальності, а від стереотипів суспільної свідомості.
2. Для пробудження інтересу до класики можна використати ті ж механізми, прийоми і методи комунікаційної діяльності, що напрацьовані масовою культурою – наповнивши їх новим, високим смислом.
3. Натурною моделлю інформаційної продукції побудованої за окресленим комунікаційним принципом, можна вважати драматичну мініатюру Володимира Фоменка та Іллі Хоменка «Шлях митця», присвячену Михайлу Михайловичу Коцюбинському. Теоретично вона ґрунтується на концепції «прихованої освіти» Дж. Рейза, фактологічно спирається на сучасні літературознавчі дослідження і спогади сучасників про класика української літератури, а функціонально – спрямована на пробудження в масовій аудиторії інтересу до національної культурної спадщини.

Ілля Хоменко,
м. Київ

Література

1. Василюк Е. Психология переживания. – М.: Изд-во МГУ, 1984. – 199 с.
2. Гарматій Л. М.Коцюбинський у горах / Спогади про Михайла Коцюбинського. – 2вид. – К.:Дніпро, 1989. – с. 182 –184.
3. Ґіденс Е. Соціологія / Ентоні Ґіденс ; [пер. з англ. В. Шовкун, А. Олійник; наук. ред. пер. О. Іваненко]. – К.: Основи, 1999. – 726 с.
4. Коцюбинська М. Зафіксоване і нетлінне. Роздуми про епістолярну творчість. – К.: Дух і літера, 2001. – 300с.
5. Павличко С. Пристрасть і їда: особиста драма Михайла Коцюбинського // Сучасність – 1994. - №12. – с.142 – 155.
6. Узнадзе Д. Н. Мотивация – период, предшествующий волевому акту. / Психология личности. – М.: Изд-во МГУ, 1982. – с. 80 – 84.
7. Хоменко І. Психоаналітичні дослідження біографії і творчої спадщини Михайла Коцюбинського: проблема верифікації.
І. А. Хоменко // Журналістика. – 2004. – Випуск 3(28). – С. 102–107.
8. Eldridge J., Kitzinger J., Williams K. The BBC: The struggle for Public Servicle Broadcasting // Eldridge J., Kitzinger., Williams K. The Mass Media and Power in Modern Britain.-Oxford University Press, 1997.-P.45-59.

Матеріали науково-практичної конференції «Феномен Михайла Коцюбинського у художніх вимірах українства», що відбулася в Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику М.Коцюбинського 16-17 вересня 2009 р.
http://kotsubinsky.org


інформаційна служба
 
КУЛЬТУРА і ТУРИЗМ ЧЕРНІГІВЩИНИ - форум » КУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР » 150 років від дня народження МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО » Творчість і біографія Михайла Михайловича Коцюбинського (з позицій соціальної комунікації)
Сторінка 1 з 11
Пошук:
Гаряча лінія