Легенди Ніжина - КУЛЬТУРА і ТУРИЗМ ЧЕРНІГІВЩИНИ - форум

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
КУЛЬТУРА і ТУРИЗМ ЧЕРНІГІВЩИНИ - форум » ЧЕРНІГІВЩИНА » Кроками історії » Легенди Ніжина (Легенди та перекази про Ніжин)
Легенди Ніжина
натуся Дата: Вівторок, 25-Сер-09, 18:32 | Повідомлення # 1
Зазирнувший
Група: Управління
Повідомлень: 1
Репутація: 0 []
Статус: відпочиває
Замріяний, зачарований Ніжин вабить до себе, насамперед, творчі особистості і неспішно піднімає перед ними завісу таємничого. Він наділяє їх неприборканою фантазією, променистою енергією. Тож не дивно, що з Ніжином пов’язано долі багатьох непересічних особистостей.
Ніжин – місто давніх традицій, з давньою історією. Недарма про нього існує надзвичайно велика кількість легенд.
Дві години їзди з Києва автомобілем або електричкою – і ви потрапляєте в один з найдавніших, і вже точно один з найбільш містичних куточків України – у Ніжин. Історія Ніжина нараховує понад тисячу років, а заснування його науковці пов‘язують з містобудівельною діяльністю київського князя Володимира Святославовича (кінець Х ст.).
Історики вам також розкажуть, що вперше Ніжин згадується у літописі “Повість минулих літ” за Іпатіївським списком (1078 р.). І що у давнину назва його змінювалась від “Нежатин” і “Уненеж” – до сучасної назви “Ніжин”, яка вперше з‘явилась у документах другої половини ХІУ ст.
Існує багато легенд щодо походження назви міста.
Назва Нежатин за легендою походить ще від часів татаро-монгольських навал. Перекази говорять, що усі чоловіки пішли на війну із загарбниками, і коли вони повертались з поля бою то їх зустріли нежаті ниви із осипавшимя зерном. З тих пір говорить легенда і з’явилась назва «Нежатин» - незжата нива.
У передмісті можна побачити Ніжин – озеро: у давні часи на його берегах стояв посад, і науковці стверджують, що то і був літописний Нежатин, одна з фортець на північному сході Київської Русі. Під час монголо – татарської навали води озера заховали місто і всіх його мешканців – і відтоді лише раз на рік, у ніч на Великдень, Нежатин підіймається на поверхню води.
Іще за однією легендою назва міста походить від слова «нежить» - одна із назв рослинних або тваринних духів, що вмирають в ніч на Івана Купала.
А же говорять, саме на місці нинішнього Ніжина багато років тому сидів відомий усім билинний Соловей-Розбійник. Пам’ятаєте в билині про Іллю Муромця, сидів Соловей акурат між Києвом і Черніговом. Якщо подумати й підрахувати кілометраж - одержимо місто Ніжин.
Люди-легенди Ніжина
Ніжин славний видатними людьми, які в свій час нарожилися або проживали в ньому.
У Ніжині народилися: актор Марк Бернес, полководець Петро Вітгенштейн, художник Микола Самокиш. У Ніжинській гімназії вищих наук учився великий письменник Микола Гоголь із 1821 по 1828 рік.
У Ніжині жила й працювала народна артистка України Марія Заньковецька.
З Ніжином зв'язані імена відомих учених академіків Ю. М. Соколова, , А. А. Прочанина (1881-1946), Корноухова М. В., конструктора космічних кораблів С. П. Корольова. У Ніжині народився й провів роки дитинства Ю.Ф.Лисянский (1773-1836), відомий мореплавець, капітан першого рангу, один з керівників першої російської кругосвітньої подорожі, що він зробив разом з И. Ф.Крузенштерном в 1803-1806 р. на кораблях "Надія" й "Нева".
Можна довго перечислять видатних діячів, художників, письменників і вчених життя яких тим чи іншим чином пов’язане з історією міста.
І от саме ж певними епізодами життя цих людей пов’язано багато легенд міста Ніжина.
Ось деякі з них.
1) Незважаючи на те, що романс «Очі чорні...» був опублікований в «Литературной газете» 1843 року, є декілька версій про місце написання віршів, що претендують на достовірність. Перша полтавська — Євгена Євтушенка про нерозділене кохання в зрілому віці Євгена Гребінки до Марії Ростенберг. І ніжинська: в одному разі — припущення Бориса Дмитренка, що Гребінка в 20-х роках у Ніжині був зачарований Мар’яною Новицькою; а в другому —припущення, пов’язане з легендою, що передається ніжинцями з покоління в покоління, що ці вірші були написані в будинку Петра Філіпченка під чарами прекрасних очей сусідської дівчини Марусі, а може навіть з будинку вчителя І.Г. Кульжинського. Цієї думки дотримується відомий у Ніжині краєзнавець, видавець книжки «Історія Ніжина мовою дат» Микола Шкурко.
2) Говорячи про легенди Ніжина було б злочинним не згадати про Миколу Гоголя, хоч він провів в Ніжині лише незначну частину свого життя, але його постать присутня в місті незримо й донині. Адже багато легенд і переказів почутих в Ніжині він увіковічив у своїх творах.
Однією з таких легенд, які використовував письменник у своїй творчості є переказ, що послужив основою до написання повісті «Вій». Історію про панночку, яка раптово й незрозуміло від чого померла, Микола Васильович вже точно вперше почув саме в Ніжині. А історія ця, за твердженням місцевих жителів, зовсім навіть не вигадана. Відбувалося все в Христо-Воздвиженській церкві тоді ще в пригороді Ніжина - селі Магерки. Там поставили труну із красунею панночкою, що, здавалося, не вмерла, а заснула - губи її не втратили рубінового кольору, а на щоках з'явилася не мертвенна блідість, а яскравий рум'янець. Швидше за все, покійниця доводилася родичкою Розумовським, у яких при церкві є своя усипальниця. Відспівувати покійницю покликали якогось семінариста, зовсім недосвідченого зеленого молодика. Очевидно, панночка й справді не вмерла, а заснула летаргічним сном. Відомо тільки, що посередині ночі вона раптом прокинулася, чого серце семінариста не витримало. Як стояв він посередині церкви, так і звалився без ознак життя додолу. Ну а чи був там Вій і що далі стало з панночкою - легенда умовчує.
3) У Ніжині, як передає народна легенда, в одному з монастирів провела останні роки свого життя Мотря Кочубей - хрещениця й улюблена жінка Івана Мазепи. Саме в одному із храмів цього міста, до речі, побудованому на його ж кошти, пролунала анафема гетьманові за зраду Петру І і союз зі шведами. Ніжин відомий тим, що тут у червні 1663 року проходила загальна, або "чорна" рада українського й запорізького козацтва, на яку зібралося більше 40 тисяч воїнів. Під час обрання гетьмана не обійшлося без збройних розбирань, а в результаті гетьманом був обраний Іван Брюховецкий.
Храми Ніжина і легенди про них.
Розгадку дивовижної біографії міста слід шукати у самобутній, неймовірно оригінальній його забудові. Містичним чином, немовби виконуючи план низпосланий, храми Ніжина утворюють хрест, орієнтований зі сходу на захід. Відносно осі цього хреста спостерігається певна симетрія природних об’єктів: водойм, садів, парків, історичних пам’яток, навіть навчальних закладів...
Недаремно існує легенда, що Ніжин – місто святе, і в ньому має бути сорок храмів. У давнину кожен подорожній, прямуючи через місто, жертвував на будівництво церкви.
В центрі сучасного Ніжина, зупиняємося біля храму Святого Миколая Чудотворця: цей самобутній і неперевершений витвір міських будівничих 1640-х років. Саме при його зведенні викристалізувалися оригінальні архітектурні риси українського козацького барокко. А легенди розповідають, що собор побудований на честь чудодійного порятунку міста від турків іконою Святого Миколая.
На момент, коли традиція перервалася – 1917 рік, Ніжин зустрічав гостей сяйвом куполів 26 православних храмів, 15 дзвіниць, 3 капличок, стрункими шпилями католицького костьолу. У місті діяло 10 синагог.
Минув час – давні традиції Ніжина відновлюються. Сучасні талановиті майстри відроджують старовинні храми і зводять нові, примножують славу та легенди дивовижного неповторного міста.
Ніжинські привиди.
Ну, і яке пристойне старовинне місто може існувати без будинку з привидами?! Звичайно, що Ніжин його має – це кам‘яниця, житловий будинок вісімнадцятого сторіччя, в якому від нещасного кохання до сина тодішнього міського голови наклала на себе руки перша ніжинська красуня. Як згадує ніжинський історик Ольга Пономар, за часів “войовничого атеїзму” привиди ледве не полишили будинок через образу, оскільки у них не вірили. Але тепер їхні кроки і тихий плач чути ночами, особливо взимку.
Якщо від Ніжинського педагогічного університету направитися до річки (прямо повз двір, де жила відома міська відьма, що то в жабу перетворювалася, то в колесо, що котиться) та пройти по мосту, то зовсім рукою подати до проклятого будинку. Зараз він виглядає дуже симпатично. Однак у минулому давав жару своїм мешканцям. Поділений на дві частини будинок і дотепер пустує - скільки б телеканалів тут не знімали сюжети, як тільки називаються прізвища мешканців, на записі пропадає звук. А почалося все в той самий момент, коли якісь "добрі" люди вирішили виселити відтіля грека, що цей будинок і побудував. Грек, хоч і був людиною набожною, так розлютився, що взяв та й прокляв будинок. І такий сильний був цей проклін, що й зараз посередині ночі тут самі по собі відкриваються вікна так скрипить долівка. А щоб мало не здалося, так і другу частину будинку один раз прокляли - її власник не заплатив майстрам, що робили там ремонт. Мало того, що сам дітей через це не мав, так у спадщину майбутнім мешканцям залишив неспокійного барабашку, що то по даху пробіжить, то кватирками грюкає.
Майже по сусідству із проклятим будинком стоїть особняк із привидами . Це двоповерховий будинок колись належав поляку на прізвище Шаула. Був він собі цілком звичайний процвітаючий городянин, але один раз у нього пропала дружина. Змарнів весь бідний Шаула, а його прекрасну супутницю так і не знайшли. У наш час, коли в будинку щось перебудовувалося й розбили одну зі стін, у ній виявили два кістяки - жіночий і чоловічий. Лиходієм виявився Шаула. Він замурував в будинку з ревнощів жінку з коханцем. З тих пір в домі «живуть» два привиди.
Інші легенди
Ще одна цікава історія пов'язана з дамським портретом з Музею пошти. Щоб добратися туди, потрібно перетнути гарний стародавній сквер. Тут восени 1881 року поставили перший у світі пам'ятник Гоголю (а також перший у світі пам'ятник українському письменникові). І отут не обійшлося без секретів! У бронзових складках одягу статуї його автор, Пармен Забіла (або Забелло, як він перейменував себе пізніше на італійський лад) сховав свій портрет. Побачити майстра можна, тільки глянувши під певним ракурсом: обійти пам'ятник ліворуч - і от уже складки перетворюються в носатий "фаустовский" профіль. Як отут не вигукнути, подібно Гоголю: "Чудно, право!"
Ну і, звичайно, не можна залишити поза увагою легендарний «ніжинський огірок», так би мовити бренд нашого міста, за яким ніжинців знають усюди в світі. Тут також не обійшлося без легенд.
У Ніжині розповідають, що місцеві огірки уславилися завдяки Марії Матвіївні Москаленко – бабусі конструктора першої космічної ракети Сергія Корольова.
Її чоловік Микола Якович тримав на вул. Гоголівській крамницю. У нього купували цукор, борошно, крупи, цукерки. Але фірмовим продуктом вважалися соління, що їх готувала Марія Матвіївна. Свої огірочки Москаленки постачали до Києва, Риги, Вільна й навіть Санкт-Петербурга.
Якось Марія Матвіївна повернулася зі столиці й розповіла, що якийсь князь придбав у неї цілу бочечку огірків і на знак подяки пообіцяв здобути для Москаленків звання «постачальників двору Його Імператорської Величності».
За іншими переказами, українка сама попрямувала до Зимового палацу й почастувала своїм фірмовим виробом царського шеф-кухаря. Той замовив бочку для Миколи ІІ.
Але то легенди. Бо російські імператори вподобали ніжинські огірки ще наприкінці XVIII ст. А хрещеним батьком солінь є гетьман Богдан Хмельницький.
У його війську було чимало греків, які втекли від утисків на батьківщині, захопленій турецьким султаном. Гетьман дозволив їхнім одноплемінникам оселитися в Ніжині, надав їм право на самоврядування та звільнив від податків.
Поселенці розгорнули торгівлю. Вони продавали суконні вироби, тканини, золото і срібло до Австрії, Німеччини, Італії, Польщі, Росії та Туреччини. Греки привезли з собою насіння мініатюрних огірків, незнаних доти в Україні.
У заплаві річки Остер вони вирощували свої дивні овочі й солили їх за якимсь невідомим рецептом. Приготовані в такий спосіб хрусткі огірочки виявилися чудовою закускою і користувалися у місті великою популярністю.
Першим із можновладців, що їх скуштував, був князь Григорій Потьомкін. Обставини, за яких це трапилося, невідомі. Певно, хтось із ніжинських греків зробив йому презент. Але відомо, що під час другої російсько-турецької війни Потьомкін надсилав по диво-огірки посланця за сотні верст до Ніжина.
1787 року цариця Катерина ІІ поїхала в Україну. Потьомкін подбав про те, щоб у кожному містечку її дивували якоюсь місцевою «родзинкою». У Ніжині таким сюрпризом були огірки. Спробувавши їх, Катерина ІІ наказала: «Впредь неизменно поставлять нежинские огурцы к царскому столу в Петербург!».
Із розширенням кордонів імперії Ніжин залишився осторонь нових торговельних шляхів. Прибутки підприємців зменшилися, і грецька колонія перебралася до Одеси. Туди завдяки порту ввозилося багато товарів.
За переказами, на знак подяки за багаторічну гостинність греки залишили жителям Ніжина насіння своїх огірків і розкрили секрети їх соління. Так чи ні, але естафету й справді підхопили городяни. Незабаром чи не в кожному подвір’ї вже вирощували й солили грецькі огірки.
1850 року ніжинський міщанин на прізвище Яресько став піонером огіркового бізнесу. Підприємець виготовив кількадесят бочок «пікуля» на оцті й поїхав із продукцією по ярмарках. Але розорився.
Промислове виробництво солінь започаткували місцеві підприємці Ґольденберґи. Завдяки їм хрусткий делікатес почали споживати в багатьох містах України.
1879-го огірки скуштували у Москві. Соління з Ніжина почали доправляти також до Копенгагена, Берліна, Парижа, Лондона, Стокгольма. Згодом ніжинські огірки замовляли 56 країн світу.
Після зречення Миколи ІІ поставки до царського столу припинилися. Ґольденберґи емігрували до Європи, а їхній завод був розграбований. Лише 1927 року він помалу відновив роботу. В архівах підприємства зберігся тогочасний лист із Ленінграда: «Товарищи рабочие Нежинского засолзавода! Вы прекрасно понимаете, что огурец является основной закуской пролетариата. Так что просим вас увеличить выпуск этого продукта...»
За радянських часів Ніжинський завод був найвідомішим виробником консервованої плодоовочевої продукції. Нині він експортує продукцію до 30 країн світу. А з 2004-го – до столу британської королеви Єлизавети ІІ.
Ці й ще безліч інших легенд і справжніх історичних фактів повідають вам місцеві краєзнавці, якщо ви приїдете на екскурсію в Ніжин - районний центр Чернігівської області
Минув час – давні традиції Ніжина відновлюються. Сучасні талановиті майстри відроджують старовинні храми і зводять нові, примножують славу та легенди дивовижного неповторного міста.


то, что нельзя исправить, приходится терпеть
 
КУЛЬТУРА і ТУРИЗМ ЧЕРНІГІВЩИНИ - форум » ЧЕРНІГІВЩИНА » Кроками історії » Легенди Ніжина (Легенди та перекази про Ніжин)
Сторінка 1 з 11
Пошук:
Гаряча лінія