ЗВИЧАЙНЕ ДИВО
Майже 50 років тому прийшла до Чернігівського обласного академічного музично—драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка художник—гример—пастижер Світлана Каспрова (на фото). Саме завдяки її таланту, ретельності, працездатності, а іноді й творчій спритності наші глядачі мали можливість побачити практично «живих» Щорса та Довженка, Гітлера та Леніна, Бабу Ягу та Карабаса—Барабаса. Тому що вона — дійсно корифей гримувального мистецтва. — За допомогою правильно підібраного гриму, перук, вусів, бакенбард можна домогтися досить великої портретної схожості. Але для цього необхідно володіти певними художніми здібностями, — розповіла нам пані Світлана. Для того, щоб загримувати актора, потрібно від двадцяти хвилин до години. За допомогою спеціальної речовини — гумоза — моделюється ніс. Для того щоб зробити пухкі щоки, наклеюється тонка тканина, потім це все «зводиться», вирівнюється і гримується. Є своя методика і для виготовлення подвійних підборідь. Звичайно, загримувати всіх акторів Світлана Олександрівна не в змозі, але головних героїв завжди намагається гримувати сама. Підготовка до прем’єри для неї починається набагато раніше, за кілька місяців до спектаклю. Адже їй іноді доводиться виготовляти тільки для одного спектаклю декілька десятків перук, вусів, борід, шиньйонів, бакенбардів та інших виробів пастижерного мистецтва. Зробити вуса або перуку — це дуже тривалий і копіткий процес. За допомогою найтоншого рибальського гачка через матеріал (основу) протягується кожна волосинка. Уявіть собі, скільки таких волосинок доводиться закріпити для бороди, вусів, а тим більше для перуки. Адже Світлана Каспрова працює в гримерно—пастижерному цеху одна. Так що доводиться іноді й вночі працювати, й у вихідні. Але вона не уявляє себе поза театром. «Театр для мене, як повітря, вода, хліб. Театр — це моє життя й доля», — вважає ця скромна служителька Мельпомени.

ПРОСТО Я ПРАЦЮЮ ЧАРІВНИКОМ!
А в цьому цеху діються дива. Тут з вати та пап’є—маше на «кришталевій» тарілці, що іскриться, виникає апетитна гірка «чорної ікри», виростають невідомі замки, веселенький тин і навіть точна копія голів головних героїв. Весь цей реквізит для спектаклів — прикраси, фрукти, табакерки, зброю тощо виготовляють працівники бутафорського цеху — чарівники за духом, художники—бутафори за фахом. Вони на всі руки майстри — працюють з металом, деревом, тканиною, поролоном, пап’є—маше, ріжуть, шиють, в’яжуть, плетуть, клеять, ліплять, гравіюють, карбують. На питання, що у вашій роботі найскладніше, вони не змогли згадати, що у них найлегше. Навіть найстарший працівник театру і його легенда, заслужений працівник культури України Олександр Лісовий, який пропрацював художником—бутафором у театрі 52 роки, нам сказав, що іноді і йому доводиться робити такі речі, з якими перший раз зіштовхуєшся. За своє творче життя Олександр Тимофійович підготував декорації та реквізит до 300 спектаклів. Більше тисячі робіт цього відомого художника—бутафора зберігається в реквізиторському цеху та коморі театру. Все своє творче життя присвятив чернігівському драмтеатру й художник—бутафор Олександр Ємець. Тут він працює з 1981 року. За цей час робив опудала, скульптури, муляжі автоматів, пістолетів, мечів, замки — втілював у життя всі задуми головного режисера та режисерів—постановників. Тридцять років працює в цеху й Надія Корогод. У її руках неживі шматочки поролону та тканини перетворюються на чудесні квіти, пташок і пухнасті боа. Тому що всі бутафори трішки чарівники та чудові художники!

МАЕСТРО, МУЗИКУ!
Без музики неможливо уявити жоден спектакль. Тим більше, що театр у нас не просто драматичний, а музично—драматичний. Але глядачі оркестру не бачать. Оркестранти в театрі — це «діти підземелля», а якщо точніше — оркестрової ями, розташованої під сценою. В оркестрі 22 людини — це малий симфонічний оркестр. Хоч він і малий, але цілком достатній, щоб проводити повний музичний супровід спектаклів. Репертуар оркестру досить різноманітний: романси, увертюри, арії, народні пісні та інші музичні твори. — Ми мріємо про постановку оперети. Це дало б можливість пролунати нашому оркестру в повний голос, — відзначив головний диригент оркестру Анатолій Ткачук. — А зараз ми готуємося до спектаклю «Кайдашева сім’я». Це досить тривалий процес. Щоб винести музичний твір на суд глядача, треба як мінімум два тижні репетицій. Наша прогулянка театральним «задзеркаллям» добігла кінця. Ми побачили маленьку частку внутрішнього життя театру і доторкнулися до чарівного світу лаштунків, де талант і завзята праця багатьох людей створюють блискучу та прекрасну казку. У залі гасне світло й піднімається завіса…