У травні 2008 року в Чернігові проходив парад духових оркестрів області, і тоді навчально-методичний центр культури і мистецтв подарував керівникам цих музичних колективів посібник – збірку „Грає духовий оркестр”, до якої увійшло 19 творів різних композиторів у аранжуванні Миколи Шевченка - артиста оркестру Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка. Такі ж посібники були розіслані в усі обласні центри України. Ці інструментовки розраховані на широке коло слухачів, прихильників легкої, розважальної музики, яка більш доступна для сприйняття і здатна покращувати настрій, приносити естетичну насолоду. Це перше репертуарне видання талановитого музиканта-аранжувальника. Безперечно, воно стане доброю допомогою для керівників духових оркестрів. Звертаюся до автора.

- Миколо Миколайовичу, як виникла у Вас ідея видати таку книгу? Адже це дуже нелегка справа. На які кошти і хто Вам допомагав?

- Велику роботу, вірніше, основну, зробив мій син Євген, це його комп’ютерний набір. Усі витрати по виданню взяв на себе обласний будинок народної творчості. Мені також пропонували оплату, але я відмовився, сказав, що для своїх колег роблю це безкоштовно.

- У Вас щедра душа, і такий джентльменський вчинок, безумовно, заслуговує на пошану. Ви музикант, а в переліку існуючих професій є тільки декілька напрямків, які потребують таланту та особливої спрямованості з самого дитинства. Розкажіть про себе, звідки Ви, де навчалися і з чого все починалося?

- Я народився у 1944 році в Конотопі, на Сумщині. З дитячих років любив музику, грав у шкільному оркестрі народних інструментів на балалайці, але мріяв грати на тромбоні в духовому оркестрі. І тільки у 1963 році, перебуваючи на строковій службі, вперше взяв у руки омріяний інструмент. Потім було навчання: у 1971 році закінчив Ніжинське училище культури, у 1977-му – Харківський інститут культури і паралельно заочно отримував освіту в Московському університеті мистецтв. З 1972 року, ще будучи студентом, працював у оркестрі Харківського театру музичної комедії, з 1975-го, після закінчення навчання – в театрі оперети Кузбасу (м. Кемерово). З 1982 до 1984 року керував духовим оркестром у м. Шостка, а з 1984-го і по сьогоднішній день – тромбоніст в оркестрі Чернігівського театру, поєднуючи з 1990 року основну роботу з посадою інспектора театрального оркестру.

- Що Вас спонукало взятися за аранжування, адже для цього потрібний особливий хист і терпляча, копітка робота?

- Взагалі, я давно цим захоплювався, але поштовх дав Його Величність випадок. Це було, коли я працював у Кузбаському театрі оперети. Десь близько десятої вечора викликає мене головний диригент оркестру Євген Михайлович Лугов і каже: „Завтра в театрі об 11-й партійна конференція, яка буде співати „Інтернаціонал” під наш оркестр. Виручай, зроби партитуру і оркестровку для оркестру”. Уявляєте, в оркестрі 42 інструменти, плюс арфа! Я цілу ніч сидів, але до ранку написав партитуру і оркестрові партії, приніс в театр. Без репетиції відразу граємо. Диригент диригує і показує мені два великих пальці. Все пройшло блискуче. А писав я вночі без піаніно, адже діти сплять! В голові мелодія звучить, а я пишу. Це була, звичайно, екстремальна ситуація, але вона мене багато чому навчила. Потім іще траплялися подібні випадки, коли цей диригент мене підштовхував до термінового аранжування, і завдяки йому я можу працювати без інструменту. Я йому безмежно вдячний і завжди з теплом згадую про нього.

- А як Ви взагалі потрапили до театру? Могли ж працювати в якомусь іншому оркестрі, або стати, наприклад, викладачем музики?

- Ще в Харкові, навчаючись на першому курсі інституту, я підробляв у музичному училищі ілюстратором в оркестрі, адже стипендія була мала. А вже на другому курсі друзі насильно затягнули мене в оркестр театру оперети. Раніше я захоплювався переважно симфонічною музикою, джазом, а театр вважав чимось несерйозним. Нехотя я погодився, а тоді як прикипів... Красива музика, костюми, декорації, завжди добро перемагає зло, одним словом, справжня казка для дорослих. Виходиш після вистави в піднесеному настрої, хоч як би не стомився за день, душа радіє і співає. Тоді я й полюбив театр на все життя. І яку б роботу мені не пропонували, театр я ніколи не зраджу.

- Отже, у Вас був вибір, чи не так? Яку ж саме роботу Вам пропонували?

- Пропозицій було багато. Спершу, як тільки я приїхав до Чернігова і почав працювати в театрі, по сумісництву працював у музичній студії, потім чотири роки у першій музичній школі, пізніше – в музичному училищі, де працюю і зараз. Спочатку я був там викладачем по класу тромбона, а останні п’ять років – концертмейстером на кафедрі естрадної музики. Був час, коли мені пропонували перейти в училище на основну викладацьку роботу, але я відмовився, тому що роботу в театральному оркестрі ні на яку не проміняю. Люблю театр!

- До Чернігова Ви приїхали у 1984 році вже з сім’єю, з дружиною і двома дітьми. Хто Ваша дружина і де Ви познайомились? Чим займаються Ваші діти?

- Моя дружина була співачкою Кемеровського театру оперети, там і познайомились. І діти виросли в театрі, за кулісами, ніколи в дитсадок не ходили. Донька Оксана, старша, закінчила з відзнакою наше музичне училище по класу бандури, потім – Ніжинський педуніверситет, вона вчитель музики за фахом. Син Євген також музикант, закінчив наше училище по класу флейти і саксофона, працює в оркестрі театру. Хороший спеціаліст, мій помічник в роботі над збірником „Грає духовий оркестр” і над тим, котрий готується до випуску.

- З якою метою Ви взялися до аранжування і випуску першого посібника?

- Сьогодні в Україні існує багато духових оркестрів, але їхній художній рівень бажає кращого, тому що керівники з різних причин не можуть забезпечити оркестри потрібним репертуаром. Їм необхідний такий добір п’єс, на яких оркестранти удосконалюються, а оркестр у цілому набуває якості ансамблю, стає єдиним організмом. Такого репертуару дуже мало. Тому, виходячи із особистого досвіду, я хотів поділитися своїми роботами та допомогти колегам розширити репертуар своїх оркестрів сучасною музикою.

- Які Ваші плани на майбутнє?

- Зараз у мене в роботі подібний збірник для естрадних оркестрів та джазових ансамблів, а в подальшому маю намір зробити посібник для театральних оркестрів, для всіх театрів України, щоб вони мали змогу грати популярну музику в фойє театру під час проведення якихось заходів, – фестивалів, Новорічних свят тощо. У мене є багато творів, до яких я зробив аранжування.

- А ці збірники також не будуть продаватися? Чи Ви будете їх самі розсилати, дарувати? Чи це буде робити, наприклад, дирекція нашого театру?

- Не знаю. Треба знайти спонсора, щоб допоміг їх видати, і тоді вже нехай спонсор використовує його на свій розсуд. За роботу грошей брати не буду, як і в першому випадку, просто хочу дарувати. Перефразовуючи вірш М. Ткаченка, поета із Прилук, скажу з цього приводу: „Я ще не склав собі ціни, багато хочу знать, чого не знаю. Нотовані рядки – не для забав, а для душі та для своїх колег-музик, яких я дуже поважаю”.

- Миколо Миколайовичу, у Вас за плечима багатий стаж роботи в музичних колективах, та й для Чернігівського театру Ви зробили чимало оркестровок до музичних вистав. А де ще можна знайти Ваші роботи?

- З 2000-го року я співпрацюю у військово-музичному центрі. Пишу оркестровки для різних ансамблів, для камерного, симфонічного та духового оркестрів. Я навіть робив оркестровку китайської пісні для солістів Пекінської опери, які приїздили до Чернігова і давали концерт у філармонії з духовим оркестром О. Дашковського, який пройшов з великим успіхом.
- Ого! Як же Ви ризикнули взятися за таку роботу? Важко було її зробити?

- Я довго мучився, щоб не втратити колорит, адже китайська музика досить специфічна, але зробив, їм сподобалось. Вони попросили дозволу взяти її з собою, в Китай. Рік тому я робив оркестровку концерту №2 для гітари з симфонічним оркестром іспанського композитора Долеску, партитура якого згоріла під час війни. Цей концерт по моїй партитурі виконувався в Києві. Мої ноти є, також, в Канаді. Я все дарував, мені не шкода. В подарунок для струнного квартету театру, який грає на різних заходах, я за відпустку зробив шлягерний альбом з двадцяти творів, бо мені шкода їх, вони мучаться без репертуару. Нехай грають нам на втіху, для душі, бо я пишу тільки для душі. Взагалі, зроблено багато, але я все роздаровував. Тепер зрозумів, що уже настав час „збирати каміння”.

- Щиро дякую за розмову. Бажаю Вам, Миколо Миколайовичу, великих успіхів у Вашій подальшій благородній справі, творчого натхнення і нових досягнень! Нехай ніколи не міліє джерело Вашої доброти і таланту робити людям добро!

Ольга Зеленська,
керівник літературно-драматургічної
частини театру, театрознавець.