 Василя Нечепу всі знають як кобзаря – лірника. За це і національну Шевченківську премію отримав, і звання народного артиста України.
Але в Чернігівському обласному музично- драматичному театрі імені Т.Шевченка він вирішив постати в незвичному ракурсі – мало не як оперного виконавця.
Одна тільки арія Андрія із опери С.Гулака- Артемовського “Запорожець за Дунаєм” чого варта! А така річ була на концерті не одна.
Власне, і концертом це дійство назвати не можна: Василь Нечепа таким незвичним чином представляв свою книгу “Рід козацький, величавий”. А для представлення йому знадобилась не тільки сцена театру, але й зведений оркестр та хор – на сцені одночасно були більше 130 артистів.
“Це в мене сотий концерт пам’яті кобзаря Терешка Пархоменка. Він помер 1911 року, побитий тими, хто боявся слова правди. Він навчив грати Корнєвського, а той – мене. Таким чином я продовжую творче життя Терешка”, – говорив Василь Нечепа.
На сцені – сім бандур, в тому числі одна металева. А ще – яблука, калина та квіти, яких все більшало до закінчення дійства. Внуки кобзаря – Одарка та Михайлик потішили весь зал своєю безпосередністю і порадували діда. Було багато вітань – від міського голови Славутича Володимира Удовиченка, земляків з Носівки, професора з Києва Василя Яременка, чернігівських урядовців.
Але сама побудова концерту, де було більше не кобзарських номерів, а традиційних, як на мене, засвідчила намагання Василя Нечепи довести своє вміння співати у широкому діапазоні. А для чого це доводити? Он у Японії випускник вузу повинен знати 600 народних пісень, а в США найпопулярнішою музикою до сьогодні лишається кантрі – можна сказати, їхня народна музика. А чого нам, українцям, треба доводити що народна мелодія, носієм якої є кобзар, звучить на рівні з традиційною?
А книга Василя Нечепи незвична переплетенням родів – він стверджує, що на його родовому дворищі у Носівці жили Наливайки, Нечаї – саме оті, знамениті козацькі роди.
|
