20 січня 1918 року у Седневі було встановлено радянську владу, обрано сільський та волосний ревкоми. Організатором військово-революційного комітету став фронтовик Юхим Кириченко. Сільський ревком очолив Яків Пусь, його наступниками були Тарасенко П.С., Прожита І.Т. До волосного ревкому увійшли: Курдюк І. П., Шишов Г. П., Циркін Б. І., Пусь Я. Ю., Меньковський В.В. та ін. При ревкомі була створена бойова дружина у складі Сгадніченка А.С., Стадніченка М.В., Кириченка М.Ф., Хмарного М.Г., Ральченка Ф.І. та інших. Головою бойової дружини був призначений Страмоус С. А.

18 березня 1918 р. Седнів був зайнятий військами Німеччини. У липні для боротьби з німецькими військовими частинами створюється партизанський загін з 14 чоловік – Кириченка Ю.Р., Кириченка М.Ф., Курдюка І.П., Пуся М.Г., Шевченка М.Л. та інших. На початку грудня партизани напали на місцевий гарнізон, завдавши йому значних втрат.

Про складність і непередбачуваність подій кінця 1918 року у Седневі згадує у своєму «щоденнику» Стадніченко А.С.: «...Для більшовиків, прибуття яких чекали у м. Городні, була влаштована урочиста зустріч. Наприкінці селища, біля будинку Кріпких, на городянському шляху був поставлений стіл, покритий червоною скатертиною, з хлібом та сіллю. Поряд, з непокритою головою, з шапкою у руці стояв Курдюк Іван Пантелеймонович та інші члени волосного ревкому. Час спливав, але більшовиків не було видно. Івана Пантелеймоновича вже змінив Шишов Григорій, потім став до столу Сердюк Іван Семенович... Люди потроху почали розходитись, хто куди... Невідомо звідки взявся слух, що із Чернігова ідуть «петлюрівці», і що «урочистий стіл» треба негайно переносити! Всі дуже наполохались, але слух виявився недійсним».

Більшовики підтримували тісний зв'язок з підпільними організаціями та ревкомами прилеглих до «нейтральної зони» містечок, серед яких був і Седнів.
За спогадами Стадніченка А.С. більшовицькі агітатори регулярно навідувались до хати Шевченка М.Л., де збиралися члени місцевого ревкому: Курдюк І.П., Кириченко Ю.Ф., Кириченко М.Ф., Прожига І.Т., Пусь Я.Ю., Тарасенко Г. С, Хмарний М.Г., Шишов Г.П., Шеляговський М.Ф., Семко І.М., Чмир І.А., Петренко А.Т., Приходько М.П., Ральченко Ф.І. та інші.
Місцеві зібрання часто відвідував і боротьбист Андрій Заливчий, який розробив план нападу на чернігівську тюрму. Оволодівши тюрмою, більшовики визволили ув'язнених, серед яких були і офіцери, заарештовані військами Директорії. Офіцери одержали завдання негайно йти в казарми, підняти своїх солдатів та приєднатися до більшовиків. Вартим уваги фактом є те, що вийшовши на волю та очоливши свої військові частини, офіцери виступили проти більшовиків й перейшли на бік Армії УНР. Проте чисельність військових сил УНР була абсолютно недостатня, щоб боронитись від «совітських полків», як зазначає В. Винниченко. Вплив облудної більшовицької агітації та пропаганди на населення був дуже значним.
На жаль, седнівці, як і широкі маси населення України, на той період не усвідомлювали необхідності створення і зміцнення власної держави на засадах самостійності та незалежності.

Наприкінці грудня 1918 р. в «нейтральній зоні» були остаточно сформовані дві радянські дивізії. Командиром 1-ї дивізії був призначений М.Г. Кропив'янський. До складу її входили чотири полки: Богунський, Таращанський, Новгород-Сіверський та Ніжинський. 2-ю дивізією командував В. Ауссем. У формуванні цих дивізій в «нейтральній зоні» брали активну участь В.Н. Боженко, А.В. Іванов, М.П. Кирпоніс, Д.С. Коротченко, М.Г. Кропив'янський, І.С. Лакатош, СІ. Петриковський, В.М. Примаков, Т.В. Черняк, М.О. Щорс та інші.
У новосформованих військових частинах через призначених військових комісарів проводилась надзвичайно потужна пропаганда більшовизму. Були створені партійні організації, члени яких підтримували зв'язок з підпільними ревкомами містечок у «нейтральній зоні». За спогадами Кириченка Ю.Ф., члена волосного ревкомітету, голови ревкому Седнева з 1919 по 1922 рр.: «... розвідники майже щоночі приходили до нас, запевняли, що через кілька днів Богунський полк ввійде у село».

Натомість, Чернігів наприкінці грудня 1918 – початку 1919 рр. був підпорядкований Збройнім силам Директорії – Сірожупанній дивізії отамана Палія. У місті був розташований Чернігівський корпус генерала Янченка під командуванням генерала Дорошевича, який мав на озброєнні артилерію і дивізіон броньовиків. Штаб корпусу знаходився на вулиці Гончій (нині вул. Горького).
Вірогідно, що згідно закону від 27 листопада 1918 року про масову мобілізацію чоловічого населення віком від 20 до 35 років чернігівська частина армії УНР була укомплектована бійцями місцевого призову.
Можна припустити, що 10 січня 1919 року група бійців у складі 200-250 чоловік отримала наказ вирушити у напрямку до міста Городні і закріпитися для прикриття північного кордону.

Розвідка «богунців» діяла краще. За спогадами седнівця, учасника подій Курдюка І.П. «...Перед тим, за два дні Щорс надіслав розвідку до Чернігова – двох своїх бійців, в тому числі й мене, наказавши нам добре обізнатися з розташуванням синєпогонників, довідатись про їхню силу. Петлюрівці ні про що не здогадувались...».

«10 січня на дворі лежали глибокі сніги, тріщав мороз, – згадує у своєму «щоденнику» Стадніченко А.С. – Вранці у Седнів приїхало чоловік 20-25 кавалеристів з Городні з червоними бантами на шапках та френчах. Це була розвідка, яку вислав Щорс на Чернігівський шлях. Невдовзі за седнівськими курганами почулися постріли, пролунав артилерійський залп. Розвідка швидко повернула назад. Три кавалеристи призупинилися біля мене, сказавши,: «Не турбуйтеся, ми скоро повернемось: скінчилися набої. Наш полк сьогодні буде тут». В цей час з боку Чернігова з'явилася розвідка «петлюрівців», чоловік 7-8 і в бінокль почали спостерігати за Седневом. Роздивившись місцевість, вони швидко на конях влетіли в село. Серед них я впізнав офіцерів Краховецького, Загурського, Нечая (начальника варти), седнівців, які за часів Гетьманату вартували в містечку. Вони під'їхали до хати Єрмоленко А.М. і почали розстрілювати її. На горищі хати в цей час ховалися Курдюк І.П., Кириченко І.Ф., Шишов Г.П. та інші члени місцевого ревкому. На ґанок вийшла стара 90-літня мати Єрмоленка і почала запевняти вояків, що в хаті нікого немає. Повіривши, вони повернули коней».

В цей час з боку Чернігова у Седнів вступили частини військ УНР, зупинившись біля Народного будинку (клубу). Тоді ж на городянський шлях пішла поволі варта: сані – «великий козирьок», запряжені двома кіньми, кулемет з патронами, які виблискували на сонці, троє сидять в санях, а чоловік 6-7 йдуть поряд, з гвинтівками та речовими мішками».

Звичайно, вони не здогадувались, що за Седневом на їх чекає засідка Щорса. Із спогадів Ковшера В. – командира 1-ї роти Богунського полку: «...Наші війська рухались в походній колоні. Розвідка донесла, що в Седнів вступили «петлюрівські» війська. Щорс вирішив не розгортати весь полк до бою,а на чолі кінної розвідки атакувати Седнів. На виході із села на шляху до Городні Щорс виставив засідку з ручним кулеметом. Петлюрівці не чекали нападу. Охоплені панікою, вони кинулись тікати до міста. Але із засади їх косили кулеметом...».
Із «щоденника» Стадніченка А.С.: «... Пройшло декілька хвилин, як пройшла варта на городянський шлях: почулися постріли, заговорив кулемет. Я побачив, що тихо йдуть назад самі коні, запряжені в сані, на санях – ні душі... Я вийшов на вулицю, по вулиці повз тяжкопоранений вояк, залишаючи на снігу кривавий слід, вповз у найближчий двір... почув постріл, зроблений по ньому...».
Далі із спогадів мешканців, які тихо передавались із вуст в уста, прояснюється наступне. Тяжкопоранені вояки встигли забігти до старої клуні на Соколіновці (вулиця поблизу шляху), де їх настигли червоні. Рубали оголеними шашками. Седнівці й досі згадують ті відчайдушні крики...

«...Щорс наказав бійцям оточити село з двох кінців. Загін було розділено на дві частини. Сам Щорс тримав у руках «Люїса», з якого поливав кулями ворога...».
«... В цей час Шевченко М.Л. та Чмир І.А. з кулеметів з нашого городу вели обстріл по сільклубу. Першими пострілами був убитий кулеметник біля клубу на коні; ті, хто вибігали із клубу, потрапляли під кулі і тут же падали: паніка, крики...
Під'їхали і підбігли вже знайомі мені товариші (червоні кавалеристи).
Курдюк І.П. просив не розстрілювати захоплених Краховецького та його сподвижників...

Біля клубу було порубано, затоптано кіньми чоловік 10-ть, а також лежали вбиті та поранені коні, тут же сліди від витоптаного снігу, политого кров'ю людей та коней.
«Петлюрівці», які знали село й дороги, бігли панською вулицею та біля Савченкового вітряка повертали, вибігаючи на Чернігівський шлях...
Як це все робиться велике швидко і непередбачувано: 25 людей (чоловік) розбиті. Перемога отримана!».

З донесення М.О. Щорса начальнику 1-ї Української Радянської дивізії т. Лакатошу:
«...Богунський полк мав бій під Седневом, розбив вщент петлюрівський загін...,забрав одну гармату, кулеметів – 2, коней – 10, гвинтівки, провіант. Вбиті з боку ворога – 30 чоловік, з нашого боку – 1 кінь. Просуваємось на Чернігів».
12 січня 1919 р. 5 корпус отамана І. Рогуцького під натиском червоних залишив Чернігів, відступивши у київському напрямку.

25 молодих вояків армії УНР залишились лежати у седнівській землі. Седнівці тихо поховали їх на цвинтарі в братській могилі біля Покровської церкви. Ймовірно, Миславський Володимир Миколайович (архімандрит Флавій), священник покровської церкви (заарештований і розстріляний 14.12.1937 року у м. Чернігові), відспівав їм останній молебен.

Хлопчик, Іван Іванович Гаєвський (1911-1997 рр.), який стояв поряд з батьком Іваном Костянтиновичем Гаєвським на похованні, був вражений запеклими ранами порубаних молодих вояків. Багато років потому наглядав за могилою. Він заповів своїй дочці, Ганні Іванівні Гаєвській(Колотій), як прийде час, поховати себе поряд з воїнами УНР.

10 січня 2009 року виповнилося 90 років седнівській трагедії. Минулі покоління нашого народу виборювали незалежність, склавши на вівтар її прийдешньої свободи незлічені жертви. Вічний неспокій сердець тих, хто пішов у безсмертя! їх великий патріотичний заряд завжди слугуватиме вихованню нинішніх і прийдешніх поколінь на високих ідеалах боротьби за Батьківщину.

Список використаних джерел та літератури:
1. Верстюк В.Ф. Українська Центральна Рада. Навчальний посібник. К.: Заповіт, 1997. – 344 с.
2. Горєлов М.Є., Моця О.П., Рафальський О.О. Цивілізаційна історія України. – К.: ТОВ УВПК «Екс ОБ», 2005. - 632 с.
3. Ковальчук М.А. Війна з більшовицькою Росією за незалежність.
1917 – 1920. – К., 2007. – 72 с.
4. Курдюк І. Седнівський бій // Більшовик. – 1937. – 3 лютого, № 27.
5. Мельничук Г. 1000 незабутніх імен України. – К.: Школа, 2005. – 288 с.
6. Містечко над Сновом: зб. статей і матеріалів / Чернігівський держ. педагогічний ун-т ім. Т.Г.Щевченка. Кафедра історії та археології України; Всеукраїнська спілка краєзнавців. Чернігівська обласна організація / Т.П. Демченко (відп.ред.). – Ніжин : «Аспект-Поліграф», 2007. – 340 с.
7. Придеснянський колгоспник. – 1957. – 5 липня, 26 липня, 7 листопада.
8. Рубльов О.С., Реєнт О.П. Українські визвольні змагання 1917-1921 рр. – К.: Видавничий Дім «Альтернативи», 1999. – 320 с.
9. Сапон В.М. Седнів (історично-краєзнавчі етюди). – Ніжин:
Видавництво «Аспект - Поліграф», 2004. - 92 с.
10. Стадніченко А.С. Спогади з особистого щоденника (1917-1957 рр.). [рукопис]. – Седнів: [б.в.], [б.р.].
11. Українське козацтво. Мала енциклопедія. – К. – Запоріжжя: Видавництва «Генеза», «Прем'єр», 2002. – 568 с.

Державотворчий потенціал Української соборності (до 90-ї річниці проголошення Акта злуки Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки). Чернігів – Луганськ – Херсон – Івано-Франківськ – Кіровоград: Матеріали відеоконф. / Черніг. центр перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів держ. влади, органів місц. самоврядування, державних п-в, установ і орг.; Уклад.: В.М. Бойко. – Чернігів: Редакційно-видавничий центр «Сіверщина», 2009. – С 33-38.