 Коли проїжджали Южне, довелося зупинитися. А причиною тому стали дві великі ляльки козака та козачки, які сиділи, мов живі, на лавочці біля тину (на знімку). Обоє – у вишиваних сорочках. Жінка – ще й у оздобленій корсетці і барвистому фартусі. А за їхніми спинами розмістився справжній музей старовини.
Чого тут тільки нема! Колишні знаряддя праці. Різні побутові речі. Глечики, макітерки, вишиті картини, колодязь-журавель, прялки. А ще – давня колиска, діжки, вулики. Ось так ніби зупинився і потрапив на два-три століття назад!
Як з’ясувалося, раніше тут мешкала багатодітна матір Лідія Вишивана. Їй надали просторіше приміщення, і сусіди, щоб не заростав бур’яном двір, запропонували облаштувати місце для відпочинку дітей.
– Це було два роки тому, – пояснила завідувачка бібліотеки Галина Волошина. – Спочатку зробили столик для посиденьок. А тоді почали зносити сюди старі речі. У створенні музею старовини активну участь брали сини моєї подруги Галини Пархоменко Славко та Сергій, діти Аліна та Назар доярки Наталії Лазаренко, її чоловік Ігор, а також працівниця Будинку ветеранів Наталія Шкуліпа зі своїми дітками Вітею та Катею. Долучилася до цієї справи і моя доця Дарина.
Усі з ентузіазмом облаштовували місця для експонатів, розміщували їх, прибирали територію, плели плетінь. Після відкриття музею багато сільчан провели ревізію у власних господарствах, перевірили вміст старих скринь.
– А не боїтеся, що експонати можуть “позичити”? – запитую у Галини Волошиної.
– Такого ще не траплялося. Усі зупиняються, фотографуються і навіть кидають одну-дві гривні у скриньку. Торік музей “заробив” у серпні десь 200 гривень. Тож купили всім дітям зошити.
Ось такий музей просто неба зробили в Южному. Начебто нічого у ньому суперзначущого, а все ж тепліє на душі, коли бачиш, як жили наші діди і прадіди. Немов доторкаєшся до джерел свого роду та народу.
Павленко Сергій
“Голос України” |
