 8 грудня 2012 року на сцені Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка відбулась прем’єра комічної опери С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм».
Нагадаю історію створення цього геніального твору, одного з кращих зразків українського музичного мистецтва, а також його непростий творчий шлях до сцени, до глядачів. Але спершу кілька слів про сам твір.
«Запорожець за Дунаєм» являє собою лірико-комічну оперу. У відповідності до особливостей цього жанру, які виникли ще у 18-му сторіччі, вона складається з музичних вокальних і танцювальних номерів, що чергуються з прозовими епізодами. Склад дійових осіб також відповідає цим традиціям: з одного боку це пара закоханих молодих ліричних персонажів (Оксана і Андрій), а з іншого – літня пара чоловіка і дружини, комедійних персонажів (Одарка і Карась). Усі вони виписані автором з великою любов’ю, з художньою силою і реалістичною достовірністю.
Сюжет «Запорожця» взято автором з історії минулого українського народу і базується на реальних подіях: коли по горезвісному Указу імператриці Катерини ІІ була ліквідована Запорізька Січ (1775 рік), частина запорізьких козаків, рятуючись від царського переслідування, втекла разом зі своїми сім’ями за Дунай, і опинилася в турецьких володіннях, створивши там Задунайську Січ. Становище козаків під владою султанської Турції було тяжким, безрадісним. Усе їм було тут чуже, немиле. Вони ненавидять своїх гнобителів і намагаються будь-якою ціною знову повернутися на Батьківщину. Їхні думки і почуття пронизані глибоким патріотизмом і тугою за рідною землею. Їхнє прагнення до свободи не має меж і змітає на своєму шляху усі перепони. Козаки-запорожці, котрих безжальна доля закинула за Дунай, знемагають під турецьким ігом, але не зраджують рідну Україну.
Опера «Запорожець за Дунаєм» була створена композитором Семеном Степановичем Гулаком-Артемовським за власним лібрето у 1862 році. Прем’єра цієї опери відбулася 14 квітня 1863 року у Санкт-Петербурзькому Маріїнському оперному театрі. Партію Карася виконував сам автор, який володів надзвичайної краси і сили голосом, мав прекрасну сценічну зовнішність і великий акторський хист. В середині 1864 року С. Гулак-Артемовський з родиною переїхав до Москви. Московська прем’єра «Запорожця» відбулася 5 жовтня 1864 року на сцені Великого театру, де партію Карася виконував також сам автор. Вона мала великий успіх, і протягом усього року ставилася чотири рази. На сцені Малого театру оперу було поставлено лише один раз – 9 вересня 1865 року. Це була остання вистава, в якій роль Карася виконував сам Гулак-Артемовський.
Московська прем’єра «Запорожця» відбулася вже після реакційного виступу редактора газети «Московские ведомости» М. Каткова, який у своїй статті нахабно намагався довести, що не лише української мови, а навіть українського народу взагалі не існує. Все це кінець кінцем призвело до того, що оперу «Запорожець за Дунаєм» було зовсім знято з репертуару. В цей час ще більше посилився наступ на українську культуру. Вслід за зухвалим виступом Каткова царський міністр внутрішніх справ П. Валуєв заявив, що «ніякої української мови не було, немає і бути не може». За його указом були заборонені будь-які видання українською мовою і ставити українські театральні вистави. Звичайно, в таких умовах перша українська опера була приречена на повне забуття. І лише після 1861 року, коли було дозволено ставити українські п’єси одночасно з російськими, «Запорожець за Дунаєм» знову побачив світло рампи, на цей раз – у виконанні українських акторів. Це друге народження опери відбулося 11 червня 1884 року у постановці видатного українського театрального діяча М. Старицького.
Комічна опера «Запорожець за Дунаєм» основана на українській народній пісенності. Найяскравішими взірцями народного стилю опери є її арії та дуети. Глибоко хвилює і вражає своєю неперевершеністю фінальна «Молитва» перед поверненням на Україну знедолених запорожців, у якій вони благословляють той «блаженний день, блаженний час», коли засяє їм вольна воля, і вони співають: «До рідного вернемось поля, земля кохана жде на нас!» Свого часу відомий український поет Максим Рильський так сказав про цей твір: «Скільки буде існувати українська нація, стільки і буде жити безсмертна опера «Запорожець за Дунаєм».
На сцені нашого театру протягом усієї його історії творчого шляху, у різні періоди «Запорожця» неодноразово ставили різні режисери, з різними виконавцями ролей, але завжди, в усі часи цей геніальний твір українського музичного мистецтва користувався незмінним успіхом і любов’ю у глядачів. Останнього разу прем’єра «Запорожця за Дунаєм» відбулася 18 жовтня 1997 року. Здійснила її постановку, як і нинішню, тоді ще лауреат обласної мистецької премії імені М. М. Коцюбинського, а нині – заслужений діяч мистецтв України Віра Тимченко.
Постановочну групу нинішньої вистави складають: диригент оркестру – заслужений діяч мистецтв України Анатолій Ткачук, художник – Олександр Симоненко, балетмейстери – народний артист України Рафаїл Малиновський та Ольга Шпаковська, хормейстер – заслужений працівник культури України Микола Борщ, концертмейстер – Тетяна Ковинцева. У головних ролях: Іван Карась – заслужений артист України Микола Юськов, Одарка – заслужена артистка України Антоніна Баглій (як і в попередній постановці), Оксана – Ольга Турок, Андрій – Альберт Лукашов (також попередній виконавець). У інших ролях зайняті артисти: Едуард Брагіда – Султан, Валентин Корінь – Ібрагім-алі, Анатолій Ковальський – Селіх-ага. Козаки, козачки, женці та жниці, слуги Султана, турецька варта – артисти театру та балет.
Ольга Зеленська,
керівник літературно-драматургічної частини театру, театрознавець.
|
