Менський район. смт. Березна
Березна – селище міського типу, центр селищнох ради.
Розтанована за 33км від райцентру і за 35км від Чернігова. Через селище проходить автотраса Чернігів – Новгород-Сіверський.
Перша згадка про Березну (Березой) датована 1152 роком. Згідно стародавніх переказів назва населеного пункту пішла від березових лісів, які росли навкого першого поселення в цій місцевості.
Поблизу селища знайдені римські монети 11ст., а також курганний могильник і городище Замковище періоду Київської Русі (Х – Х111 ст.), які були залишками міста Березоя. З Х1 ст. Березна входила до складу Чернігівського князівства.
На початку жовтня 1239р. князівська дружина і все доросле населення хоробро захищало місто від монголо-татарського нашестя. Захисники самі зруйнували підйомний міст, тим самим відрізавши собі останній шлях до порятунку. Усі захисники полягли в бою, А жінок і дітей, які сховалися в церкві Благовіщення, спалили татаро-монголи.
З першої половини ХV11 ст. відомий герб Березни: у блакитному полі зелена береза. В 1767р. сотник Я.Сахновський додав малюнок власної печатки, що складався із схрещених шаблі, стріли і зірок. Це зображення було взяте за основу герба, затвердженого в 1782 році. Він був уніфікований в 1857 р. й існував до 1917 р.
На поч. ХV11 ст. Березна дістала Магдебурзьке право. Тут бурхливо почали розвиватися ремесла. Були створені цехи шевців, кравців, кушнірів.
В першій половині ХV11ст. Березна належала коронному гетьману Миколі Потоцькому.
Після визвольної війни 1648-1654 рр. Березна була перетворена в сотенне містечко. Березенська сотня входила до складу Чернігівського полку. З 1781 року після ліквідації полкового поділу Березнянський повіт входив до складу Новгород-Сіверського намісництва. З травня 1783 року Указом правлячого Сенату містечко було зрівняне в правах і вигодах з Черніговом і Ніжином. В Березні тоді нараховувалось 7,4 тис. жителів. А після утворення Малоросійської губернії в 1802 році Березна було перетворена в заштатне місто.
В кін.ХV111 – на поч. Х1Х ст. в місті були поширені слідуючі ремісничі професії: чоботарі, ткачі, кравці, ковалі, столяри, теслярі, срібляники, маляри, гончарі, римарі, сиричники, шапкарі, кушніри, котляри, олійники, пивовари, солодовники, бондарі, шаповали, колісники, склярі, винокури, перепечаї, коновали. Вони об’єднувалися в цехи. Крім того ще були годиникарі, перукарі, музиканти та ін.
Найбільшим цехом був шевський. Багато десятиліть Березна тримала марку лівобережної столиці хромових чобіт. Вироби березнянських шевців були відомі на ярмарках багатох міст не тільки України, але й Росії. Коли під час Кримської війни виникла потреба якнайшвидше взути дружину Сосницького ополчення, березнянські шевці виготовили 4 тис. пар юхтових чобіт. Кравці пошили 1120 чемерок і стільки ж шароварів, а кушніри підготували для російського війська 12 тис. кожухів.
В місті знаходилися: одна салотопня, п’ять маслобоєнь, шість кузень, дві круподерки, близько 20 млинів і два цегельні заводи. Одне з найголовніших занять населення містечка було винокуріння. Березна займала одне з перпших місць по виготовленню вина і отримуваному прибутку від його збуту.
Березна була також відома як значне торгове містечко на Лівобережній Україні. З ХV111 ст. тут щороку відбувалось три великих ярмарки: літній на Вознесіння, другий на Успення, і зимовий на Миколу Чудотворця. (Наприкінці Х1Х ст. зимовий перенесли на 27 – 30 січня). Крім ярмарків двічі на рік влаштовувалися торжки в останній понеділок перед Великоднем та Різдвом Христовим. Базари відбувалися щотижня в понеділок, середу та п’ятницю.
На Березенські торги привозили товари не лише з навколишніх сіл, а й з Стародуба, Калуги, Борзни, Ніжина, з Дону. Березнянські купці їздили тогувати на Дон, у Крим, Польщу, Німеччину, Прибалтику, Москву, Борисов, Вітебськ.
В містечку нараховувалося 6 церков. Найбільш відома з них – Взнесенська, побудована в 1761 році ніжинським майстром П.Шолудьком. Вона була дерев’яна, п’ятиверха, хрещата у плані, на шипах, споруджувалася без застосування пилки і гвіздків. У 1875 р. була розмальована Г.Симоненком арабесками. В 1893 році в інтер’єрі орнаментовано куполи і позолочено карнизи. Визначним мистецьким твором 2-ї пол. ХV111 ст. був багатоярусний різьблений іконостас. На жаль, ця церква не збереглася.
У 1866 році в містечку налічувалося 1547 дворів, 8451 житель. Діяла поштова станція, свічний і три цегельні заводи, парафіяльне училище, жіночий пансіон, церковнопарафіяльні школи, шпиталь.
В кінці 20-х років ХХ ст. в Березні створюються ТОЗи, які пізніше реорганізовуються в колгоспи. В 1933 році в селищі створено МТС.
В 1960 р. на базі колгоспів ім.Ватутіна та ім.Товстухи було організовано радгосп «Березнянський», який в 1964 році реорганізовано в птахофабрику. В 1979 році птахофабриці було присвоєно звання «Господарство високої культури землеробства». Довгий час господарство очолював Ємець Михайло Маркович, заслужений працівник сільського господарства України, лауреат Державної премії України 1996 р.
В 1996 р. птахофабрика була реорганізлвана в ВАТ «Березнянський», а у 2000 р. на його базі створено ТОВ «Березнянський» і ВАТ «Березнянський».
Зараз на території селища нараховується 4 селянсько-фермерські господарства, діють 5 підприємств малого бізнесу з магазинами, два кафе.
В Березні є дві загальноосвітні школи 1-11 і 1-11 ступенів, допоміжна школа-інтернат, Будинок культури, музична школа, 5 бібліотек, лікарня, аптека, дитячий садок, відділення зв’язку, відділення ощадбанку та «Промінвестбанку».
В 1981 році відкрито історико-краєзнавчий музей (засновник Драпкін Борис Семенович). В 1995 р. до сторіччя здня народження Г.Г.Верьовки музею було присвоєно ім’я цього видатного композитора і диригента. В музеї серед нших експонатів зберігаються особисті речі Г.Г.Вевьовки та радянського державного і партійного діяча І.П.Товстухи.
У 1995 р. відкрито і діє перше в сільській місцевості на території України «Співоче поле».
Уродженцями Березни є: П.І.Лишафай – підполковник, Герой Радянського Союзу; А.Ф.Гребень – український лірник; І.П. Товстуха – радянський державний і партійний діяч; Г.Г.Верьовка – український копозитор, хоровий диригент і педагог; І.М.Корбач - журналіст і письменник, лауреат обласної премії ім.М.М.Коцюбинського; М.П. Молодший – Народний майстер України випалювання та інкрустації по дереву соломкою; М.Й.Колесник – відомий художник-живописець.



Додано: 03-Груд-07 22:54 | Автор: Майшев

Всього коментарів: 1
двіїшники , не 1-11 і 1-11,а 1-11 і 1-111!
Ім'я *:
Email:
Підписка:1
Код *: