с. Піски. Бобровицький район. Чернігівщина
Піски. Село зачиналося на піщаних горбах, де колись у сиву давнину востаннє зітхнув і поник могутній скандинавський льодовик. Його води збігли у видолинки, котрі згодом перетворилися у своєрідні оазиси серед піщаного моря.
Минав час. Родина Маковія (так каже історія, саме з нього, втікача з-під панського ярма, зачалося село) розросталася. Вона вперто освоювала землі на схід, де були чорноземи, озера, пасовиська. Навколо найбільшої водойми -Подолу з'явилися садиби. Той, хто жив тут, вигідно відрізнявся від решти: город тягнеться до води, а на ньому – і жито, і картопля, і своя паша. Не випадково, що саме серед «подолян» піднялися свої дуки – вершителі сільської долі.

Село засноване в середині XVII ст. в період визвольної війни 1648-1654 років на території Басанської сотні Переяславського полку.

У 1897 році було відкрито земську початкову школу. Тут працювала вчителькою Морачевська С.М. – одна з ентузіастів народної освіти в Україні. Своїми змістовними уроками, задушевними бесідами вона розвивала в учнів любов до книги, рідного краю, виховувала у них перші паростки критичного мислення. Морачевська С.М. була першою вчителькою майбутнього українського поета-академіка Тичини П.Г.

28 грудня 1942 року гітлерівці повністю спалили село, знищивши 861 жителя. В пам'ять жертв нацизму в 1959 році на братській могилі установлений пам'ятник.

Село розташоване в південній частині району, межує з територіями Бригинцівської, Соколівської, Старобасанської та Щаснівської сільських рад. Основна частина підвідомчої території знаходиться в зоні мішаних лісів.

Відстань до районного центру автомобільними шляхами – 25 км, до обласного центру – 130 км. Село розташоване за 28 км від залізничної станції.

За даними 2006 року на підвідомчій території проживає 594 особи.

У Пісках народився і провів дитячі роки видатний український поет, Герой Соціалістичної Праці, лауреат Державних премій СРСР та УРСР Тичина П.Г.

У 1981 році під час святкування 90-річчя від дня народження було відкрито музей та пам'ятник поета (автори-скульптори Кущ А.В., Редько А.Ф., Шевцов В.Л.).

Піски є малою батьківщиною письменника та диктора українського радіо Головка Д. партизанського поета Шуплика С. У Пісках у 1909 році поховано доктора медицини Лєскова О.С., брата відомого російського письменника.

Уродженцями Пісок є Кривець О.Є., Герой Радянського Союзу, командир партизанського загону ім.Щорса; Євенко А.Ф., заслужений артист УРСР; Сидоренко І., доктор медичних наук.




Додано: 11-Бер-08 00:32 | Автор: Майшев

Всього коментарів: 6
Вельмишановний пане Майшев! Дуже дякую Вам за кропітку і дуже потрібну інформаційну роботу. Прошу Вас взяти до уваги, що деякі дрібні неточності зустрічаються в тексті -- можливо Ви побажаєте їх виправити. І ще одне -- є цікава інформація про діяльність батька С.М.Морачевської. Можливо Вас би це зацікавило і додало б інформацію на сторінку про с. піски. Також хочу просити Вас зазначити, що в Пісках є ЗОСШ яка носить ім"я П.Г.Тичини. Ще раз рякую за Вашу роботу. В разі потреби контакту Вам, думаю, буде неважко написати листа чи подзвонити.
У 1981 році в Пісках створювався музей який дійсно мав назву "Музей П.Тичини". Потім невідомо коли, але відомо хто з тоді живучих героїв і діячів вирішив в готовому приміщенні увічнити своє ім"я і свою діяльність періоду ВВв. Інші односельці також були не проти, щоь їх ім"я і фото красувалося на стендах у музеї. І тоді музей раптом став називатися "Музей історії села". Хата-музей П.Тичини в його складі, і не більше. Музей історії ще донкедавна -- до кісток комуністичного спрямування, відвідувачів взагалі не приймав, бо соромно було показувати, а переробити -- нема потуг і сил. Ми спочатку були обдурені -- нам, родичам, сказали, що треба помогти музею П. Тичини. Ми почали возити до музею різні експонати, давали директору гроші на покращення умов, вигляду музею, на її самоосвіту. І, раптом, довідалися, що музей (велике приміщення) аж ніяк не мезей П.Тичини і районне керівництво "не хоче" змінити профіль і знову зробити його Музеєм П.Тичини. Тоді ми майже усі переданітвори мистецтва і інші речі наказали передати до школи ім. П.Тичини, де є музей поета, Там дійсно щодня бувають діти і їм це потрібніше. Прикро пророкувати, але з часом Музей історії села Піски завмре, бо бази для існування і ентузіазму в роботі -- немає і не буде.
Я переглядала книгу з переліком героїв СРСР (книга вийшла в 1998 р. і підготовлена Військовим інститутом історії, солідна наукова установа), так от: серед Героїв СРСР О.ЄКривця там НЕМАЄ, а значить -- звання Героя СРСР і усі нагороди йому НЕ ПОВЕРНУЛИ. А Ви пишете його як гордість села Піски. Про партизанські рухи не слід писати по свідченням чи спогадам, написаним через 20 років після війни. Про ці події добре все описано а їх же -- партизанських -- зведеннях, які зберігаються в архівах. Тільки треба піти і почитати. А ще краще -- насмілитися і надрукувати. Старі бабці розповідали і розповідають, що партизан боялдися більше, ніж німців, бо вони наскоками налітали, грабували, гвалтували і знову йшли в ліс. А коли горіли Піски, то партизани сиділи в лісі і носа не потикали в село, хоча могли і повинні були захистити тих, хто їх годував.
Шановний пане Майшев! (Шкода, не знаю Вашого імені). Через Ваш інформаційний відділ УКіТ ОДА мабуть найшвидше потрапить в перші руки нова остання інформація щодо с. Піски і музею. В п"ятницю ми разом з представниками МКТ були в селі. Нас цікавила позиція селян щодо існування музею П.Тичини в Пісках. Але спочатку ми зайшли в музей і думкою гостей з МКТ Ви можете поцікавитися у них самих. На мій жаль та сором працівники музею і районне керівництво нічогісінько не зробило для покращення музейної діяльності. Музей і надалі немає ознак юридичної одиниці -- немає ні бланку, ні печатки. Через відсутність документів та через невміння їх прийняти до основних фондів понад 30 цінних і недешевих експонатів,переданих мною до музею за останні 2 роки, пролежали в музеї неописані. Мені відмовлялися надати акт передачі експонатів з печаткою (виявляється її просто немає досі). В експозиції музею дуже багато експонатів неописаних та не внесених до книги збереження. Серед таких експонатів -- старовинні книжки і старовинні речі. Мабуть, так зручніше для музею -- якщо щось вкрали, то не треба про це звітувати. Відразу впадає в око, що зал ВВв не перероблявся з дня відкриття музею і тому аж пашить совєтським духом. На наше запитання про історію створення села працівники навіть не могли сказати коли було засновано село. і т.д. і т.п. Вельми сумна картина. Аргумент відсутності фінансування не є виправданням, бо за останні 2 роки лише наша родина лишила в музеї у вигляді різного роду допомоги понад 7 000 грн. Я думаю, були б і ішні жертводавці, якби бачили бажання щось зробити на краще. При бажанні музейних працівників і районних керівників можна було б без бюджетних грошей привести до нормального стану і нормального змісту значну частину експозиції музею, а можливо й весь музей.
Щодо створення в селі Піски музею П.Тичини хочу зазначити для пана Мойсієнка, що, виявляється, на сесії сільської ради депутати висловилися за те, що в селі має бути і Музей історії села, і Музей Павла Тичини. Але в рішенні, яке передали Вам, а Ви вислали мені, написали лише Музей історії села. Так краще для району, так наполягало районний відділ культури, бо тоді Марія Петрівна і надалі лишається "царьком", все тишком-нишком іде само-по-собі, ніхто не турбує їх спокій і не вказує на помилки. Коли в Бобровицю приїздить будь=яке начальство -- їх везуть на батьківщину Тичини. Коли в село приїздять делегації і відомі люди -- їх ведуть до хати Тичини, там же поклали і книгу відгуків, бо частину музеюпро "історію села" просто не демонструють. Усі довідники пишуть, що в Пісках знаходиться музей П.Тичини. А насправді в селі існує Музей історії села, який, фактично, прославсяє радянський період тієї ж історії того ж таки села Піски. А іменем Тичини лише "заманюють" людей. Я думаю, що дуже скоро екскурсії до села будуть їздити не в музей, а в школу імені П.Тичини, де є експозиція, представлена біографія поета, є художня галерея (як сказав М. Скиба "з картинами музейного рівня"), а головне -- є фахівці, які допуття і з розумінням розкажуть про Тичину. Саме головне, що до школи, яка побудована на 30 років раніше музею, не соромно зайти. І там не плачуться про відсутність грошей, а вміють використати те, що їм лишають чи допомагають (на відміну від Музею) та розуміють намагання через допомогу різного роду наблизити школу і дітей до сучасності.
Я вірю, що пан Мойсієнко знайде час, відвідає сільські музеї з робочими, а не парадними, візитами і зрозуміє, що сьогодні головне налагодити роботу, а не приховувати недоліки. Бо приховані огріхи пізніше вилізуть проблемами.
Я була 31.01 в Києві у музеї П.Тичини на зустрічі спогадів. Дещо цікаве, дещо вже й приїлося -- одне й те саме самовихваляння. Утворилася дискусія про музей, його назву. Ніхто з присутніх в залі не сказав, що він народився в селі, прославленому партизанами. Всі говорили спогади про Тичину. А музей -- скзав Головко -- створювали як партизанську славу. Крепка була ідеологія у той час. Тай прихвалити себе ми вміємо. Див. текст статті вище. Коли це Д.Головко був диктором українського радіо? А в тексті написано, що музей Тичини в селі відкрито ще в 1981 році. Про інші музеї нічого не пишеться. Хто правий? Та й у списку відомих людей П.Тичини стоїть першим.
Я -- член ліги екскурсоводів України. Нас в село возила пані Тетяна. Я думала, що була в музеї Тичини. Сказала пані Тетяні свої зауваження щодо музею з точки зору туризму. А якщо там, виявляється, немає музею Тичини, то й екскурсії не мають резону.
Прошу ще раз, пане Майшев, додати в "село піски" інформацію про те, що в селі ЗОШ І-ІІІ ступ. носить ім"я Павла Тичини з 1968 року.Ця школа після війни була відбудована за сприяння Павла Тичини. можливо, також, про павла Тичину можна написати більше і сучасніше, ніж "герой соціалістичної праці...". Адже Тичина був одним з перших, хто започаткував новаторський стиль в українській літературі ХХ століття, він був непревершеним ліриком поч. ХХ ст., мелодійність його поезії відзначають літературознавці всього світу, за життя його кандидатуру двічі висували на здобуття Нобелевської премії саме за новаторство в поезії. Тичина -- вчений, аадмік, художник, музикант, диригент, поліглот, щедра і шляхетна людина. Шкода і прикро, що про нього написано так мало і сухо, формально. якщо можна, внесіть, будь ласка, доповнення.
Ім'я *:
Email:
Підписка:1
Код *: