ПРИЛУКИ. Історична довідка. Частина 2
Початок
Восени 1781 велика пожежа охопила майже все місто
Згідно історичного та статистичного опису В. Маценком Прилуччини: "в місті тільки й збереглися з обгорілими покрівлями дві муровані церкви Миколаївська і Преображенська та мурована комора Галагана... Все ж інше згоріло... З того часу грізний вигляд військового міста навіки занепав; вся артилерія його була переведена до Київського арсеналу, вали, які оточували місто, залишилися без брам і самі собою зруйнувалися". Донині збереглися залишки валів на вул. Гоголя та поблизу Центральної площі.
Декілька слів про прилуцького полковника Дмитра Лазаровича Горленка, сина не менш відомого і безславно загиблого полковника прилуцького Лазаря Горленка (1661-1662 рр., 1664-1668 рр., 1672-1676 рр., 1678-1679 рр., 1680-1687 рр.), якого добре знав гетьман Іван Мазепа. Гетьман симпатизував сім’ї Горленків. Особливими були його симпатії до меншого Горленка, Дмитра. Проявилися вони, коли Мазепа протягом кількох років подарував йому 13 сіл: Сергіївку, Ковтунівку, Білошапки, Ярошівку, Калюженці, Вечірки… В результаті цього та завдяки хитрості, жорстокості до підлеглих Дмитро Горленко став одним з найзаможніших полковників. Але не дивлячись на це, він, як ніхто інший, серед усіх прилуцьких полковників зробив великий внесок у розбудову міста, підвищив обороноздатність і міць фортеці. За часи його правління (1692-1708) високого розвитку набуло ремесло, торгівля. Ним було побудовано Іванівську церкву і собор Різдва у Прилуках, Петропавловську і Миколаївську церкви у Густині. За мужність і героїзм проявлені при взятті Азову (1696 р.) цар Петро I нагородив кожного з козаків прилуцького полку, а полковник Горленко отримав 15 золотих і дорогоцінну тканину. У жовтні 1708 року гетьман Іван Мазепа разом з 5 тисячами козаків перейшов на бік шведського короля Карла XII. До останнього подиху І.Мазепи був при ньому Дмитро Горленко. Протягом 16 років прилуцьким полком правив Дмитро Горленко.
В 1714 році Петро I призначив прилуцьким полковником Гната Галагана, який очолював полковий уряд майже чверть віку. Під його командуванням козаки полку не тільки приймали участь у військових походах, а й працювали на будівництві каналів між Волгою і Доном. З каторжних робіт на Ладозькому озері не повернулися до рідних хат більша частина козаків полку.
В період очолювання Гнатом Галаганом полкового уряду (1714-1739) в Прилуках з’явилися перші кам’яні будівлі.
Одним з перших серед прилуцьких полковників був Федір Кисіль (1648 р.). Звитягою і мужністю прославили себе такі Прилуцькі полковники: Яків Воронченко (1651-1652 рр., 1653-1656 рр.), Семен Герасимов (1652 р.), Федір Терещенко (1659-1663 рр.), Дмитро Чернявський (1663 р., 1679 рр.), Данило Пі- соцький (1663 р.), Іван Щербина (1668-1669 рр.), Іван Маценко (1669-1671 рр.,1676-1678 рр.), Семен Третяк (1671-1672 рр.), Іван Стороженко (1687-1692 рр.), Григорій Галаган (1740-1763), Іван Галаган (1763-1767 рр.), Петро Горленко (1767 р., 1773 рр.), Іван Тарновський (1772 р.). Останнім на полковому уряді перебував Олександр Якович Якубович ( 1773-1781 рр.).
Полковий устрій проіснував 133 роки. За період козаччини Прилуцький полковий уряд очолювали 23 полковники. Прилуцьким полком у різні часи командували сподвижники Богдана Хмельницького славетний запорозький ватажок Тиміш Носач (1649-1650 рр.), знаменитий гетьман, полум'яний патріот України Петро Дорошенко (1656-1659 рр.), кошовий Війська Запорозького Іван Щербина (1668-1669 рр.), герой війни з турками, безстрашний Федір Мовчан (1678 р.), а також печально відомий Батуринськими подіями Іван Ніс (1708-1714 рр.).
1781 року Прилуцький полк було розформовано і перейменовано в Софіївський карабінерний. Його штаб у 1787 році знаходився у Прилуках.
Основним видом діяльності прилучан було ремісництво. Перші ремісничі організації (цехи) виникли в Прилуках ще у 1633 році, коли Ярема Вишневецький дав "фундації" (привілеї) міським майстрам–ремісникам на заснування: "кравецького, шевського, кушнірського та ковальського цехів. „Ведомо чиню тим моим листом,.. иж я, хотячи в як наилучшом порядку места мои украинние имети, а именно цехи разние при давних обичаях зоставляю, также права и вольности надаю...цехам совокупним з собою – кравецкому, швецкому, кушнерскому, ковальскому. Вольно им цехмистра з братии своей кого пожелают избрать и оному во всем послушними буть... Кроме ведомосты цехмистровой не мают в месте и по хуторах, до Прилуки належачих, ремесла робить, а не шкуре скуповати без ведомости цеховой, под виною на уряд замковий 5 коп литовских, а до скриньки коп 3... Заховую их тож пры вольности от податей и повинностей меншых частых...” Лист Вишневецького надавав прилуцьким ремісникам не одні лише привілеї. В документі названі обов'язки членів цехів віддавати частину цехових прибутків на користь Вишневецького. Ремісники також повинні були забезпечувати оборону міста й замку. Через три роки Вишневецький видав "лист різницькому цеху". Після визвольної війни цехи в Прилуках продовжували існувати з деякими змінами.
Перепис 1666 року зафіксував у Прилуках 343 міщанські двори. В дійсності, дворів у місті було значно більше, бо переписувачі не описували козацьких дворів, а також двори духовенства. 223 двори належали міщанам, які по "окладам" були розділені на три групи ("статі"). Найвищий оклад "з двора по рублю" – платили міщани "першої статі" (найзаможніші). Таких дворів було 70. Міщани "середньої статі" оподатковані "з двора по полтині" їм у місті належало 73 двори. 80 дворів належали міщанам "меншої статі", вони платили "з двора по осми алтын по 2 денги" (по 25 копійок). Під словом місто ("город") мається на увазі не лише фортецю, а й її підварки, тобто все місто у цілому.
Окрім того, переписна книга 1666 року виділяє 17 дворів мірошників і 103 двори "ремісних людей", у тому числі: 37 дворів шевців, 49 дворів кушнірів і кравців, 17 дворів ковалів. В другій половині 17 ст. місто було значним торгово–ремісничим центром. Щорічно в Прилуках відбувалося три ярмарки: перший – "у Сирну неділю", тобто на масляну (з 1 лютого), другий – "у день Різдва Предтечі" (Іванівський, з 24 червня) і третій – "у день св. Дмитрія" (з 26 жовтня). Продовжувалися вони тиждень і більше. Двічі на тиждень – щопонеділка й щоп'ятниці – проходили базари.
Так, різницький цех під час перепису 1666 року не згадується, а у 1694 році знову з'являється в документах. У другій половині 17 ст. кушнірський цех злився з кравецьким. У 1666 році в місті працювало чотири цехи. Найбільшим з них був об'єднаний цех кушнірів та кравців, у якому налічувалося 49 дворів ремісників, "цехмистр Лукашка Амелянов". Цех шевців налічував 37 дворів ремісників, "цехмистр Васька Алексеев". До мірошницького цеху входили 17 дворів ремісників, "цехмистр Крисанко". Мірошники, шевці, кушніри та кравці "по окладу положены в середню статю, з двора по полтине". Ковальський цех налічував 17 дворів ремісників, "цехмистр Анисимка Амелянов". Ковалі "по окладу положены в меншую статю, з двора по осми алтын по две денги" (по 25 копійок).
Ремісниче населення складало 36% усієї кількості зареєстрованих міщан. У кінці 17 ст. в Україні виникли цехи музикантів. Деякий час існував такий цех і в Прилуках, якому прилуцький полковник Лазар Горленко у 1686 році видав свій "лист". Кожний полковник видавав цехам свої "листи", в яких підтверджувалися їх пільги. Цехові організації дбали про закупівлю сировини, виготовлення й збут продукції, боролися з конкуренцією, відстоювали цехові привілеї. Повноправними членами цеху були найбільш заможні ремісники – майстри ("братчики"); підмайстри ж ("молодчики"), перебували у підлеглому становищі. Членами цеху не могли стати незаможні ремісники. Вступаючи до цеху, ремісник складав екзамен на майстерність, вносив до цехової скриньки певну суму грошей та частував цеховиків. Кожний цех у своїй діяльності керувався своїм статутом, який, зокрема, вимагав від кожного майстра виробляти тільки вироби високої якості. Ремісники, які лишалися поза цехом, вважалися "партачами". Вони змушені були брати роботу в цехових майстрів та виконувати її поза цехом.
На початку 18 ст. в Прилуках відомі шість цехів: кравецький, ткацький, шевський, бондарський, калачницький та різницький. За „ревізькою” книжкою у 1729 році в них налічувалося господарів: у кравецькому – 62, ткацькому – 55, шевському – 42, бондарському – 11, калачницькому – 11 та в різницькому – 10. 1709 року останній раз згадується цех музик – певно, це об'єднання розпалося. У 80–х рр. 18 століття у місті теж було шість цехів, але замість бондарського, який розпався, згадується ковальський цех. Центром громадського життя цеху, а загалом і майстернею був цеховий двір. Із шести прилуцьких цехів у 80–х рр. цеховий двір мали лише два – кравецький та шевський. Вони були найбагатшими, мали найбільше число членів ("братчиків"), а їхні двори належали до "свободних" дворів. "Цехмистри" усіх цехів також були "свободними" господарями, на яких не „розкладалися” консистенські дачі (порції та рації). Це одна з феодальних повинностей 18 ст., суть якої полягала в тому, що трудове населення Лівобережної України, в т.ч. й Прилуччини безкоштовно утримувало військові частини та установи. На їх утримання давали продовольство (порції) та фураж (рації), які збиралися з посполитих та козаків–підпомічників (нижча категорія козацького стану) в основному натурою, а частково грішми. Натурні порції та рації скасовані у 1765 р., коли вони були замінені "румянцевским рублевым окладом" (по одному карбованцю з кожного двора). Старшина, духівництво й виборні козаки звільнялися від дачі на консистентів порцій та рацій, а від двох дворів козаків–підпомічників вимагали стільки порцій та рацій, скільки від одного селянського двора. Якщо, згідно з документами, прийняти в середньому щомісячну поставку консистентам з усього Прилуцькому полку 1000 рацій та 1200 порцій, то перераховуючи їх на гроші, виходить 1500 крб. Сума не мала, враховуючи, що пуд пшениці в той час коштував 15 коп. Система консистенції існувала на протязі 1716–83 р.р.
Кожен цех мав свій стяг та своє похоронне покривало. Стяги прилуцьких цехів описав у 1785 р. О. Шафонський. Кравецький цех мав "стяг напівоб'яриний блакитний... з зображенням ікон та зі знаками ремесла тобто праскою і ножицями”. Цешка – умовна ознака для зборів, її передавали з рук у руки напередодні зборів (своєрідне повідомлення).Цешка – мідна дощечка, на одному боці якої зображено ікону, на другому ножиці, праску й наперсток, в який вкладена голка, і напис: „цеху кравецького цешка 1770 року". Шевський цех мав "стяг зелений грезетовий з зображенням ікон... Цешка – дерев'яна шевська колодка, чорною фарбою до п'яти, а п'ята червоною фарбою пофарбована". Ткацький цех мав "стяг зелений тафтяний з нашитим з обох боків зеленої камки хрестом, під яким унизу півмісяць, догори рогами повернутий... Цешка – дерев'яний човник". У ковальського цеху "стяг об'яриний зелений, на якому з одного боку герб міста Прилуки, з другого в блакитному полі золота зірка і внизу золотий півмісяць. Під гербом зображені ковальські кліщі й молоток... Цешка – маленький мідний литий хрест". У різницького цеху "стяг камчатий світлокоричневого кольору, на ньому з одного боку два схрещені мечі, а між ними зверху невеликий хрест, золотом писаний; з другого боку – образ Іоанна Предтечі, кругом вінцем обведений, і написано ім'я того цехмистра, при якому той стяг зроблений, та 1760 рік... Цешка – мідна маленька сокира з вирізаними хрестом та зіркою". Калачницький цех мав "жовтий камчатий стяг з написаним з обох боків хрестом, зірками та півмісяцем; внизу під хрестом – 1759 рік... Цешка – мідна дощечка, на якій прибито мідний хрест". 1785 цехи були підпорядковані загальноросійським законам і стали державними фіскальними податковими органами. У пореформений період їх витіснили капіталістична мануфактура й фабрики. У першій половині 19 ст. ремесла й промисли досягли високого рівня розвитку. У 1811 р. працювало 7 цехів: калачницький (66 душ), різницький (31), кравецький (85), шевський (188), ковальський (101), кушнірський (60) і ткацький (80 душ). Під "числом душ", мабуть, вважалися цехові міщани обох статей. 1820 р. серед ремісників згадується 27 ковалів, 78 шевців, 32 ткачі, 21 калачник (названі тільки майстрові). Перелічені 7 цехів існували й 1859; усіх ремісників тоді було 344 чол. У цей час діяли шкіряний завод, 2 млини для крупчатки: один з кінним приводом, другий – водяний, на р. Удай, з сукновальнею, 54 вітряки на вигоні. Офіційно цехи скасовано 1902 року.




Додано: 07-Груд-10 18:57 | Автор: Майшев

Всього коментарів: 0
Ім'я *:
Email:
Підписка:1
Код *: