ПРИЛУКИ. Історична довідка. Частина 3
Початок
Місто мало передмістя: Квашинці, Броварки, Кустівці та Плискунівку.
Броварки – історико-побутовий район, утворився як поселення у східній частині старого міста. Назва походить від броварників-пивоварів, які тут жили. Серед пам’яток цивільної архітектури 19 – поч. 20 ст. - садиба Тарновських. З громадських споруд зберігся будинок учительської семінарії.
Квашинці – найстаріший район міста. Легенда оповідає про те, що назву посад отримав через те, що мешканці його були неперевершеними майстрами по виготовленню квасу та ще квашеної капусти, огірків, яблук. Увесь цей нехитрий товар вони поставляли до княжого двору Вишневецьких та вивозили на міські базари і ярмарки. Згодом посад зі своєю Іванівською церквою став приміським селом, а потім і одним із міських побутових районів. Поселення існувало ще в період Київської русі, що підтверджується археологічними знахідками на цій території. Воно було знищене татарами разом з містом у 1239 році. Заселення Квашинців почалося знову в 17 ст.
Кустівці – історично-побутовий район у східній частині міста. В 1649 році в списку козаків значився козак Супрун Кустівський. Вперше цей район згадується у 1724 році. В 1731 р. в полковій сотні існував Кустівський курінь козаків, що свідчить про значні розміри цього передмістя. На початку 19 ст. на Кустівцях існували вулиці (кутки). Серед пам’яток культури, що збереглися до наших днів – Трьохсвятительська церква, заїжджій двір Густинського монастиря.
Плискунівка – історико-побутовий район у східній частині м. Прилук на березі р. Синьківки (правої притоки р. Удаю). Вперше згадується у 1785 році як передмістя Прилук.
Бродки – історико-побутовий куток заснований в кінці 18 ст. Розташований на лівому березі р. Удаю. Щоб добратися до кутка доводилося долати в брід заводнені місця. Звідси пішла і назва. Вперше згадуються у 1797 р. як „хутір На Бродках”. 1810 – „казенна підміська слобідка Бродки”, 1859 р. вже називалися селом. В 1889 році в Бродках заснована Прилуцька тютюнова фабрика. В 1990 році приєднанні до м. Прилук.
Сорочинці – район міста, розташований на лівому березі р. Удай. Утворився з хуторів, які селилися на той час поблизу Прилук. Місцеві жителі вважали ще наприкінці 19 ст., що у цій місцевості гніздилося багато сорок, через що перший поселенець одержав прізвище Сорока, звідки й пішла назва поселення. Вперше згадуються у 1713 році як село, яке входило до полкової сотні Прилуцького полку. На кошти сотника полкової сотні Івана Маркевича тут була побудована перша дерев’яна трибанна Миколаївська церква.
Лапинці (Чернявщина) – район міста розташований на лівому березі р. Удаю. Вперше згадується як село у 1663 році. Назва походить від одного з перших поселенців – полковника Дмитра Чернявського. Тут жив і працював український письменник і педагог Павло Павлович Білецький – Носенко.
П’ятихатки – колишній хутір на Лапинцях, який складався із 5 хат, приєднанні до Прилук.
Ракитний – район міста, як хутір, вперше згадується в 1900 році. За спогадами старожилів, назва пішла від того, що на берегах р. Муховця росли кущі рокитника.
Мединщина – побутовий куток м. Прилук, який відомий з поч. 20 ст. Першими поселенцями були нащадки Мединських з Квашинців. Звідси і пішла назва.
Трубарівщина – історично-побутовий куток міста. Вперше згадується у 1859 році. Входила до Прилуцького повіту. 1936 р. приєднано до м. Прилук.
У 18 ст. місто мало три великі вул. – Київську, Пирятинську й Роменську, які починалися від відповідних брам фортеці й проходили через передмістя до виїздів з Прилук. Наприкінці 18 ст. згадується четверта вулиця Іванівська, яка вела від Київської вулиці до греблі на р. Удай. Кількість житлових споруд і число дворів у місті протягом 18 ст. змінювалися. Напередодні відкриття намісництв (1781 р.) все населення було переписане за станами.
Після утворення Прилуцького повіту, у 1782 р. територія Прилуччини значно зменшилась. Згідно „Чернігівського намесничества топографіческое описание” О. Шафонського, у 1784 році в Прилуцькому повіті налічувалося 208 населених пунктів.

В цей період як і раніше органом міського самоуправління до 80–х рр. була Ратуша. До складу ратушного управління входили урядовці й служителі. Перших обирали, і вони становили правлячу верхівку міського управління. До них належали – війт, два бурмистри, міський писар, городовий отаман. На чолі Ратуші стояв війт, при ньому перебували 2 осавульчики, які виконували різні доручення і 2 поштарі. Утримувалися в полкових містах і кати. У Прилуках його називали "мистр". Ратушне управління містом проіснувало до 1782 року.
1–го лютого 1782 р. Прилуки, як центр повіту Чернігівського намісництва, одержали статус міста ("города").
У травні 1783 р. Прилуки отримали Магдебурзьке право з віддачею на користь винної торгівлі.
У 1782 р. в Україні була поширена чинність введеного у Росії "Учреждения для управления губерниями", місто було виділене в особливу адміністративну одиницю. У ньому утворені городовий магістрат, правління городничого ("управа благочиния") та інші установи. Городовий магістрат був нижчою інстанцією станового суду для міських мешканців. До складу його входили 2 бурмистри і 4 ратмани (радники). "Управа благочиния" – орган міського поліцейського управління – складалася з городничого, двох приставів та двох ратманів. Вона наглядала за порядком у місті та за виконанням пашпортного закону. Уся реальна влада в місті перебувала в руках городничого, "Управы благочиния". Прилуки були поділені на дві поліцейські частини. В першій частині, куди входили центр міста і передмістя Квашинці, в кінці 18 ст. налічувалося 475, а в другу частину, куди входили передмістя Бровари, Кустівці й Плискунівка – 494 житлові будинки. В Прилуках були в наявності: „шляхетських” – 36 дворів, різночинців – 34, духовенства – 8, а усього – 88 дворів, які належали привілейованому стану. Решту населення складали: козаки – 168 хат, міщани – 365 хат, підсусідки – 294 хати. У 1785 році в Прилуках налічувалося купців третьої гільдії – 7, міщан – 3159, козаків – 854, селян державних – 52, селян-кріпаків – 2005, духовенства – 100 душ.
На кінець 18 ст. у Прилуках було 5 церков. З них дві муровані – Спасо-Преображенська, та Миколаївська. Решта - дерев’яні: Іванівська, Трьохсвятительська, Всіх Святих (Кладовищенська).
Майже до кінця 18 ст. народна освіта перебувала в руках духовенства. При церквах існували школи, які давали учням обмежені знання. 14 жовтня 1789 року в Прилуках відкрився перший учбовий заклад – Мале повітове народне училище.
По указу царя Павла І з 35 повітів різних намісництв у 1796 р. була утворена Малоросійська губернія, яка складалася з 20 повітів. 29 серпня 1797 р. Прилуки були призначенні повітовим містом новоутвореної губернії.
Згідно з "Топографічним описом міста Прилук", складеним приблизно 1797 р., місто займало площу 379 десятин.
27 лютого 1802 Лівобережна Україна розділена на дві губернії - Чернігівську й Полтавську.

Прилуки стали повітовим центром Полтавської губернії.
По вказівці генерал-губернатора А.Б. Куракіна складено новий план забудови міста. Перший план міста, поділеного на квартали, був затверджений 1803 року.
У 1804 році місто по плану займало 702 десятини і 245 кв. сажнів. Порівнюючи з 1797 р. площа зросла в 1,86 раз.
Згідно з В. Маценком, реалізація планування нового міста почалася в 1816-1818 рр. і тільки у 1822 р. була закінчена.
Десь між 1814 та 1817 рр. побудовано поштову контору. Це був перший і єдиний на той час кам’яний двоповерховий будинок у місті. У ті ж роки побудовані приміщення для Ратуші і Думи, та мурований собор Різдва Пресвятої Богородиці, який був освячений у 1817 році.
Напередодні 1825 р. в місті нараховувалося 835 будинків (3 кам'яні), 6 церков, 5 учбових закладів, 2 "богоугодных заведения", 1 трактир, 19 пивниць, 2 лазні.
1825 р. місто було поділене на три частини: центр, де знаходилися собор і дві церкви, лавки і залишки фортеці; передмістя Кустівці з дерев’яною Трьохсвятительською церквою; передмістя Квашинців з церквою Предтечі Іоанна Хрестителя.
У 1831 р. місто спіткало велике горе – Прилуки вигоріли майже до тла. Перед пожежею в місті налічувалося 1173 дерев’яних та 3 кам'яні будинки, 61 лавка, 2 трактири та 24 пивниці. В. Маценко писав: „Пожежа ця була таким великим лихом для міста, що тільки через двадцять з лишнім років воно встигло знову добре відбудуватися і прийняти пристойний вигляд міста”.
У 1840 р. черговий раз був затверджений план міста. Характерною особливість цього плану була наявність нумерації всіх дворів міста; згідно з планом їх було 1331.
З 1846 р. збереглися такі дані про місто: „Повітове місто Прилуки досить добре забудоване, з прямими широкими вулицями. В місті нараховується 7 кам’яних і 1134 дерев’яних будинки, 4 муровані і 2 дерев’яні церкви... В ньому є міська поліція, окружне правління державних маєтків, поштова контора і повітове училище”.
У 1859 р. місто сягало у довжину 5 верст 335 сажнів, найбільша ширина – 2 версти 190 сажнів. Вулиць - 29, провулків - 45, майданів - 3; всі вони незабруковані. Парафіяльних церков 5 і одна кладовищенська; чотири кладовища – три православні та єврейське; синагога і молитовний будинок. Через 10 років кількість будівель в місті зросла; нараховувалося вже 2 казенних і 7 приватних кам'яних будинків, а також 1717 дерев'яних, у тому числі 8 казенних, 5 церковних і монастирських, 4 громадських.
Прилуки, як і усі малоросійські повітові міста, мали вигляд села. В межах міста розставлені вітряки, а в середині міста водяний млин на р. Удай. В передмісті одні солом’яні мазанки, городи, сіножаті та поля жнивні, значна кількість садів.
У другій половині 19 ст. в місті відбувалося 5 ярмарків: Василівський – 1 січня, Вербний (3 дні), Іванівський – 24 червня, Воздвиженський 9–15 вересня, Дмитрівський 21–27 жовтня.
У 1866 р. в Прилуках і повіті налічувалося 69 училищ та шкіл. У цей час почали виникати спеціальні ремісничі училища. В серпні 1880 р. почала діяти міська телеграфна станція, з 1886 р. – Прилуцька поштово–телеграфна контора IY класу.
В 1887 р. в Прилуках було 7 цегельних заводів, 62 вітряки, пивоварня, миловарня, 5 крупорушок, 13 маслобоєнь, 19 кузень, 2 тютюнові фабрики, цукеркова фабрика, винокурний і пивоварний заводи, 2 парові млини. В 1879 р. в Земській управі працювала літографія. В 1888 р. відкрита книжкова лавка М. Я. Лук'яновича, 1886 р. – друкарня Я. М. Лінкова та фотографія І. Г. Ліозіна. З 1889 р. почала працювати приватна бібліотека Г. І. Литвиненка. В 1889 р. заснована Прилуцька тютюнова фабрика Рабіновича і Фраткіна. Діяли: Прилуцька земська лікарня (1866р.), гімназії: чоловіча (1874р.), жіноча (1882р.), приватна жіноча (1911р.), а також друге вище початкове (1909р.), комерційне (1910р.) училища. В 1894 році в місті відкрито природничо-історичний музей. Розвитку промисловості й торгівлі наприкінці 19 та на початку 20 ст. сприяло будівництво залізниць. В 1893 р. до Прилук прокладено залізницю, виникли залізничні майстерні. У 1893 р. почався рух по вузькоколійній лінії Пирятин – Прилуки –Крути – Чернігів. На рубежі 19 й 20 ст. товарна станція Прилуки щорічно відправляла більш як 3 млн. пудів вантажів (у т.ч. 2 млн. пудів хліба і 0,5 млн. пудів тютюну), а одержувала їх більше 1,5 млн. пудів.
Восени 1897 року з ініціативи і при активній участі міського голови І. І. Кисловського та членів сільськогосподарського товариства: міського судді А. І. Домонтовича і директора чоловічої гімназії Ф. Я. Вороного був створений міський сад. В 1914 році почалася загальна електрифікація міста. У цьому ж 1914 р. інтенсивно велося будівництво міського водогону. Відкривалися нові підприємства, банки, місто будувалося, розширювалося. Споруджувалися переважно будинки-особняки. Характерно, що майже кожен будинок, особливо в центрі міста, мав у той час так званий “парадний” хід.
В друкарні Мирова друкувалася найперша газета “Прилуцький голос”, яку 27 червня 1914 року почали видавати місцеві ентузіасти В. Г. Ідлін, Д. А. Льодін і О. М. Кисіль.

Багато уваги в ті часи приділяли освіті, культурі, охороні здоров'я. В Прилуцькому повіті народною освітою опікувалося повітове земство. У 1914 році за кошти земські велося будівництво відразу 18 шкіл в селах повіту. Прилуцький повіт займав перше місце в Полтавській губернії по охопленню навчанням дітей шкільного віку.
За цей період були збудовані головні культові споруди в місті: Стрітенська церква (1889р.), Миколаївська церква (1856р.), Трьохсвятительська церква (1879р.), Іванівська церква (1865р.) та дві синагоги. Місто активно розвивалося.
Діяли промислові підприємства з паровими двигунами: 3 парові млини; 1 паровий млин з просорушкою та крупорушкою; 2 парові олійниці; 1 вальцювальний млин; 1 пивоваренний завод; 1 олійниця з просорушкою з гасовим двигуном; 3 тютюнові фабрики; 1 гільзова фабрика.
З 1923 року Прилуки - центр Прилуцького округу. У 1926–28 побудовано залізницю Прилуки – Ніжин, відкрито 7 семирічних та 3 початкові школи, училище медичне, педагогічний технікум, робітничо–селянський театр, осередок Всеукраїнського музичного товариства ім. М. Д. Леонтовича, окружний філіал Держвидаву України, музей краєзнавчий, осередок прилуцьких письменників спілки "Плуг", 2 кінотеатри, бібліотеки, клуби.
13 червня 1930 року Прилуцький округ було розформовано, його територія тимчасово відійшла до Лубенського округу.




Додано: 07-Груд-10 18:57 | Автор: Майшев

Всього коментарів: 0
Ім'я *:
Email:
Підписка:1
Код *: