Безумовно православна церква впливала на розвиток історії України у різні часи, зокрема про це свідчать документи XVІІ століття.
У другій половині XVІІ століття відбувається посилення церковної влади Московського патріарха на Україні. Саме в цей час точиться боротьба між представниками вищого духівництва на Україні. Неспокійне суспільно-політичне життя відображалась і на релігійному житті Чернігівської єпархії. Консолідації церковно-єпархіального життя навколо Києву не відбулося.

Цікаво, що в цей час з-під влади Київського митрополита виходила одна єпархія за одній. У 1654 році з під влади Київського митрополита вийшла Могілівська єпархія вона увійшла до складу Московського патріархату. У 1667 році Білгородська єпархія також увійшла до складу Московського патріархату.
У 1667 році Лазар Баранович отримав титул архієпископа. Власне він мав право здійснювати політику, яка була незалежна від Києву.

З липня 1685 року на чолі Київської митрополії стає Гедеон – Святополк князь Четвертинський. У церковному житті він стає головою майже всього українського народу. Щоправда повного об'єднання території всіх єпархій під владою Київського митрополита в цей час не відбулося. Чернігівська єпархія вийшла з під влади Київського митрополита. Протиріччя між Лазарем Барановичем і Київським патріархом Гедеоном почалися за вплив на церковне життя. Архієпископ Лазар Баранович в цей час прохав Іоакіма Московського патріарха прийняти архієпископію під свою юрисдикцію. Власне так і відбулось. Патріарх Іоакім вирішив, прийняти архієпископію під свою юрисдикцію.

Отже, можна стверджувати, що в цей час Московський патріарх Іоакім поступово зменшував правовий статус Київського митрополита. Київська митрополія поступово втрачала українські єпархії. В свою чергу, ці єпархії переходили під юрисдикцію Московського патріархату.

Данило Рига,
науковий співробітник Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній»