Краса людських взаємин у творах М.М.Коцюбинського - КУЛЬТУРА і ТУРИЗМ ЧЕРНІГІВЩИНИ - форум

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
КУЛЬТУРА і ТУРИЗМ ЧЕРНІГІВЩИНИ - форум » КУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР » 150 років від дня народження МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО » Краса людських взаємин у творах М.М.Коцюбинського
Краса людських взаємин у творах М.М.Коцюбинського
Майшев Дата: Четвер, 09-Лют-12, 23:26 | Повідомлення # 1
Головний адміністратор
Група: Адміністрація
Повідомлень: 179
Репутація: 5 []
Статус: відпочиває
Краса людських взаємин у творах М.М.Коцюбинського

Твори Михайла Коцюбинського вивчаються у школі, починаючи з початкової ланки і закінчуючи старшою. Чим же приваблюють вони учнів у дитинстві і в юності? Який заряд несуть вони людям? Проходять десятиліття, а проблеми, розкриті письменником, залишаються актуальними сьогодні.
Великим сонцепоклонником називали й називають М.М.Коцюбинського, бо та сонячна краса, яка струменить золотим промінням з його слова, тривожить душу, зігріває серце і кожного разу під час перечитування його творів дозволяє робити нові відкриття.
Великі виховні можливості закладено у творах М.Коцюбинського для дітей. Ось перед нами невеличкий твір «Десять робітників». Тут кожне слово підкреслює красу людини в праці, в домашньому побуті.: «Зайшов я колись до одної жінки в хату – Одаркою звали жінку. Дивлюсь, а в неї в хаті так чисто, гарно так: діти умиті, чисто одягнені, обід зварений.
- Як ви встигаєте все поробити? – питаю я в Одарки. А вона каже:
- Як же мені не встигати? У мене служать аж десять добрих робітників. Вони мене слухають і що не скажу – зроблять, оден одному помагають!..
- Які ж то у вас робітники?
- А ось вони – засміялась Одарка і поклала на стіл своїх десять пальців».
Тут і краса праці і краса взаємин у родині.
Ірина Коцюбинська, дочка письменника, згадує, як тато читав цей твір їм уголос. А вони дивилися на свої пальчики, ворушачи ними і дивувалися, що вони такі маленькі, а так багато можуть зробити.
Це ж Михайло Михайлович для них писав казки, оповідання. І дітям вони були ще миліші.
Всім відомі казочки про двох цапків і двох кізочок. Щоб перейти кладку, два цапки побилися, бо жоден з них не хотів уступати дорогу. Вони обидва впали у воду і потопилися.
А як же вчинили кізочки? «Тоді друга обережно переступила через неї, а та, що лежала, встала і пішла собі».
Діти задумаються: а чи не буває так між ними самими? Чи потрапляли вони у таке ж становище, як кізочки і цапки? Чи завжди потрібна впертість, яка потім обертається бідою?
Кожен пам’ятає з дитинства твір М.Коцюбинського «Харитя». Горе спіткало дівчинку: захворіла мама, а тут жито осипається, треба йти жати. Восьмирічна Харитя принесла води, зварила вечерю. Почувши стогін, дівчинка припадає коло хворої матінки:
- Чого ви матінко моя люба! Може водиці холодної? Що у вас болить? – ластівкою припадала вона коло недужої.
Дівчинка називає маму на Ви. Таке звертання було в українських родинах. Правда з плином років, під впливом наших північних сусідів рідко хто тепер називає батьків на Ви. Шкода, що пропала наша давня традиція.
Мати скаржиться Хариті, що вона зовсім ослабла. І якщо, не дай Боже, помре, хто ж тоді догляне бідну сиротину?
«Харитя почула, що її маленьке серце заболіло, наче хто здавив його в жмені, сльози затремтіли на її довгих віях. Вона припала матері до рук і почала їх цілувати».
На другий день дівчинка, зваривши куліш і нагодувавши маму, вирішила сама йти в поле, щоб вижати жито. З якою любов’ю передає автор почуття маленької трудівниці, її страх від того, що вона сама в полі, біль розрізаного пальчика… Здавалося, що ми так і залишимося наодинці з Харитею. Але ні, автор вводить в кінець оповідання двох молодиць, які побачивши жницю і спитавши, що вона тут робить, почули: «Жну… мати слабі лежать… нема кому хліб вижати… з голоду загинемо зимою…»
Молодиці не тільки пожаліли дівчинку, але й на другий день вижали жито, а хрещений батько звіз хліб у стодолу, і сирота вже не боялася голодної смерті.
Автор розкриває психологію героїні, її любов і повагу до матері, бажання допомогти. А ще вражає краса вчинку двох молодиць, яким письменник навіть не дав імен, але їхня доброта запам’ятається кожному, хто прочитає це оповідання.
Художник Їжакевич намалював ілюстрації до оповідання.
Оповідання «Маленький грішник», то включали до навчальних програм, то виводили, бо дуже багато біди і сліз.
А чи не актуальне воно зараз, коли в підвалах, каналізаційних ямах живуть безпритульні діти. З телеекранів розшукують батьків, діти яких вже знаходяться в міліції, чи в дитячому будинку.
В чому ж гріх восьмилітнього Дмитрика, який вискочив з «душної маленької хати, що по самі вікна влізла в землю?» А в тому , що він, забувши про хвору матір, слухав Гаврилка. Навіть гроші, за які треба було купити хліба, він разом з друзями потратив на козики. Вперше в житті хлопчик не ночує вдома. А на другий день дізнається, що його матінка померла.
- Матінко моя!.. матінко ріднесенька. Сльози течуть йому по обличчю, серце маленьке рветься з болю, а Дмитрик біжить все далі…
Матінко моя!.. матінко ріднесенька!.. Але що це? Чию це труну везуть на санях? «Се мою мамку везуть ховати – думає Дмитрик і щосили поривається наперед…»
Хлопчик падає під коні і потрапляє до лікарні. Там він обдумує всі свої вчинки, сльози душать хлопчика від того, що матінка, мабуть, їсти хотіли, як він купував козики. Може померли, не діждавшись хліба.
Він твердо вирішує, що не буде слухати Гаврилка. «Буду щось робити, на хліб заробляти. Добрі люди поможуть… Адже матінка недурно казали, що світ не без добрих людей».
Про відношення батька до дитини, його переживання йдеться в етюді «Цвіт яблуні». Розповідь ведеться від першої особи: «Я не спав три ночі… мене гризе горе, я втрачаю єдину й кохану дитину…»
Кожна деталь западає йому в душу. Він згадує, як донечка, будучи здоровою, роздягшись на ніч, приходила до нього «у коротенькій сорочечці, вся тепла і рожева, з голими рученятками і пухкими ніжками. Одною рукою вона притискала до грудей свою одежу, а другу закидала мені на шию й підставляла для поцілунку розпалену свою щічку».
Він обкладає з усіх боків тільце доні цвітом яблуні, бачить деталі її одягу і просить вибачення за те, що «його пам’ять, секретар, все фіксує, щоб колись вилити це на папір…»
Відомий нам твір «Дорогою ціною» дає благодатний матеріал для виховання щирих людських почуттів. Кохання Остапа і Соломії.
1) Соломія і Остап у дорозі.
2) Соломія сама у плавнях.
3) Одужання Остапа. Смерть Соломії.
4) Старий Остап.
«Тіні забутих предків». Перша зустріч Марічки й Івана. Розлючений бійкою хлопець і тиха, спокійна відповідь дівчати на викинуті у воду кісники:
« - Нічьо… В мене є другі… май ліпші.
Цей лагідний тон зупинив лють хлопця.
«Мені неня купила нову запаску… і постоли… і мережані капчурі… і…
Він все ще не знав, що казати.
- Я си обую файно та й буду дівка…»
І пішла розмова…
А далі Марічка вийняла з-за пазухи цукерок. Половину вкусила, а потім другу поважним рухом віддала Іванові.
- На!
Він завагався, але взяв.
Тепер вони вже сиділи рядочком, забувши про вереск бійкі й сердитий шум річки, а вона оповідала йому, що зветься Марічка, і т.д… А погляд її чорних матових очей м’яко поринав у Іванове серце…
Не можемо оминути епістолярію М.М.Коцюбинського.
Особливо його листи до дружини, зібрані дбайливими упорядниками у книжці «Я так поріднився з тобою».
У листах з Житомира М.М.Коцюбинський запитує дружину: «Як же тобі живеться, дитинко моя мила, що з Юрасиком, чи здорові мої діти – цілу вічність, здається, не маю звісток про Вас, а пройшов лиш один день.
З нетерплячкою чекаю завтрашнього дня – коли дістану вісточку од моєї милої. А поки що – цілую, обіймаю й пригортаю.
Ще раз цілую. Твій навік Муся.
1898, 27 лютого»
Він звертається ніжно до дружини «сонечко моє єдине, кохання моє солодке, серденько, моя дитино, дорога моя Вірунечко».
Із Болоньї, Флоренції і Риму він ділиться враженнями від побаченого, про зустріч з М.Горьким, його великою сім’єю. «У 13 кімнатах живуть вони по-панськи, видно мають достатки. Закликають до себе часто приходить, кататися на човні, але я цього не буду робити часто, мені краще бути самотнім».
Коли два дні не писав до дружини – вибачався.
Описує гроти, місячні ночі.
1911 рік. Дуже піклується про дітей.
У листі від 13 грудня 1911 р. З Капрі.
«Оксаночку поздоровляю з успіхами по географії. Так я зрадів, наче сам дістав 5. А Рома який молодець! Пише без помилок диктовки! Просто не віриться. Чому ж Ірина не похвалиться мені нічим? Певно, і у неї все йде добре. Я дуже скучаю за всіма вами та нарікаю на своє здоров’я та на свою долю. Хоч пишіть частіше».
Прекрасні людські взаємини були у М.Коцюбинського з композитором Миколою Лисенком, М.Грушевським, І.Франком, М.Старицьким, Лесею Українкою, Оленою Пчілкою. Все це знайшло своє відображення у їхніх листах до письменника. Микола Віталійович Лисенко просить, наприклад, потурбуватися про його сина, М.Грушевський пише про виплату гонорарів Коцюбинському та інше.
Отож, все наше людське життя побудоване на простих людських відносинах.

Ніла Волошина,
м. Київ

Матеріали науково-практичної конференції «Феномен Михайла Коцюбинського у художніх вимірах українства», що відбулася в Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику М.Коцюбинського 16-17 вересня 2009 р.
http://kotsubinsky.org


інформаційна служба
 
КУЛЬТУРА і ТУРИЗМ ЧЕРНІГІВЩИНИ - форум » КУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР » 150 років від дня народження МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО » Краса людських взаємин у творах М.М.Коцюбинського
Сторінка 1 з 11
Пошук:
Гаряча лінія