«Адвокат українського слова» - КУЛЬТУРА і ТУРИЗМ ЧЕРНІГІВЩИНИ - форум

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
КУЛЬТУРА і ТУРИЗМ ЧЕРНІГІВЩИНИ - форум » КУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР » 150 років від дня народження МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО » «Адвокат українського слова» (Взаємини М.М.Коцюбинського і М.Ф.Комарова)
«Адвокат українського слова»
Майшев Дата: Четвер, 09-Лют-12, 23:30 | Повідомлення # 1
Головний адміністратор
Група: Адміністрація
Повідомлень: 179
Репутація: 5 []
Статус: відпочиває
«Адвокат українського слова».
Взаємини М.М.Коцюбинського і М.Ф.Комарова


Історія української культури кінця ХІХ - початку ХХ століть позначена надзвичайною кількістю постатей. Цікаво те, що, здається, всі ці люди жили однією великою громадою – такими щільними були їх взаємовідносини, прошиті родинними зв’язками, особистою дружбою або приязню, численними листуваннями, зустрічами, фінансовими та громадськими справами, а найголовніше, своїм українством.
М.М.Коцюбинський в тодішній «сім’ї» української інтелігенції був підкреслено поважною постаттю. Сьогодні для нас Коцюбинський є центральною фігурою, призмою, через яку ми дивимось на оточуючих його людей і намагаємось визначити їх внесок в розвиток української культури.
Одним з оточення Коцюбинського був Михайло Федорович Комаров. Свідоцтвами їх взаємин є листи – одинадцять від Коцюбинського та шість від Комарова (можна додати ще 4 листи родинного характеру). Комаров був старший за Коцюбинського на 20 років, а помер в один з ним рік. Здається, це збіг обставин. Однак відомий літературознавець Григорій Дем’янович Зленко вважає смерть і Коцюбинського, і Лесі Українки саме тими останніми поштовхами долі, що вибили Комарова з життя.
М.Ф.Комаров за фахом був юристом, одеським нотаріусом, а за покликанням – відомим українським мовником і бібліографом, безмежно закоханим в українську пісню, українське слово і українську книгу. В шлюбі з Любов’ю Болеславівною Грабовською мав вісьмох дітей. Шестеро з них дожили дорослого віку, всі вони були викохані в українському слові, а троє мали безпосереднє відношення до української культури. Галина, відома як Галина Комарівна, писала чудові вірші, Богдан професійно займався українською бібліографією, Юрій працював на Одеській кіностудії.
Найголовнішим є те, що Комаров зібрав на той час найкращу бібліотеку української книги. Він ретельно скуповував все, що видавалось в Галичині і в Росії. Виключно всі українські письменники були його адресатами і кореспондентами. Зараз його бібліотека зберігається як фундамент відділу «Україніка» Одеської державної наукової бібліотеки ім. М.Горького. Цікава доля архіву Комарова. Багатюще листування було загублене, розпорошене по всій Одесі. І першою знахідкою були листи від М.М.Коцюбинського, які увійшли до видання 1956 року і першими, таким чином, знайшли свого читача.
Велике зібрання україніки спонукало Комарова до ще одного виснажливого і високоінтелектуального виду праці – бібліографічної. Про Комарова – бібліографа написано багато. Слід згадати тільки те, в які часи це діялося. Це були часи сумнозвісних Валуєвського циркуляру та Емського указу, через які все краще українське заледве не пішло у небуття. Своєю бібліографічною справою Комаров боровся з утисками царату. Микола Зеров писав про Комарова: «Для нього, як і для інших людей його покоління, українське слово було «єдине добро», «пам’ятка колишньої слави і запорука майбутнього розцвіту».
Активність і працьовитість Комарова вражала сучасників і спонукала діяти. В листі до Коцюбинського від 13 березня 1900 р. знаходимо: «Читав про нові Ваші оповідання і дуже радію за успіх їх у Галичині. Але чому ж Ви не дбаєте про те, щоб і на Україні випустить збірку Ваших творів? Таким авторам треба саме дбати про те, щоб випусти збірник своїх творів, а то оті маленькі книжечки так десь розгублюються і не звертають на себе уваги».
Сам Комаров починав свою діяльність популяризатора з перекладу і видання маленьких науково-популярних книжок, які коштували копійки і були призначені для поспіль темного народу. Цікавий факт: в книзі «Леся Українка. Хронологія життя і творчості» Ольга Косач-Кривинюк пише: «1875 рік. Леся навчилась читати і самостійно прочитала першу книжку: Комаров Михайло «Розмова про земні сили». Відомо, що родини Комарових і Косачів пов’язувала дружба. В зв’язку з цим згадаємо ще один цікавий факт з книги «Святиня» (історія могили Т.Г.Шевченка). Побувавши на могилі Шевченка, М.М.Коцюбинський написав начерк та зробив замальовку Шевченкової світлиці. Саме завдяки цим двом документам сучасні науковці встановили той факт, що рушник, який увінчує портрет поета, вишито руками Лесі Українки та її подруги Маргарити Комарової, дочки М.Ф.Комарова.
Неперевершеним є значення Комарова як «адвоката українського слова», що вмів провести через цензурний комітет найскандальніший твір. Для цього Комаров не шкодував сил, хоч не завжди все проходило вдало. Не витримали цензури альманахи «Розмова», «Запомога». На початку 1892 року Комаров пише Коцюбинському: «Діло, бачите, тож, що маємо видати в Одесі український літературний збірник «Запомога», призначений на користь голоднющим. Бажалось би, щоб збірник вийшов якомога більше розкішний і кращий. Тож обертаюся до всіх наших письменників і учених з просьбою допомогти в сій справі, і з тим же удаюся до Вас, шановний добродію, щоб Ви були такі ласкаві і прислали до збірника повість чи оповідання і декілька Ваших віршів…» Але «Запомогу» цензура заборонила. В листі Комарова до Грінченка знаходимо таку скаргу: «Все, що хоч трохи нагадує народові про його колишню долю, та ще й на його мові – то все це у нас нецензурне». Але попри це – по дон-кіхотськи ламав перепони і рогатки цензури наскільки був спроможний.
З приводу публікації своїх творів Коцюбинський зв’язувався з Комаровим ще з 1890-х років. Для Коцюбинського це був важкий і водночас цікавий період життя: відвідини Львова, знайомство з Франком і Павликом. Це період надій і сподівань на можливість друкуватися «за кордоном» у «Правді», «Дзвінку», надії на те, що голос Коцюбинського як письменника буде почутий. В цей час Комаров підбадьорює Коцюбинського: «Добре робите, добродію, що допомагаєте «Дзвінку». Тепер так погано скрізь діло на Україні, що треба всім повертати на працю в Галичині – колись воно все те повернеться на Україну». Комаров стає посередником між львів’янами і Коцюбинським в історії з повістю «На віру», дуже обережно пояснюючи авторові неможливість надрукувати її в «Зорі» та радячи передати повість в «Правду», яка не дотримується «кумедних поглядів як на моральність». З міркувань цензури Комаров просить «викинути сцену стягнення податків» із оповідання «П’ятизлотник» для друкування в Росії, а без купюр радить передати в галицькі видання. Коцюбинський ретельно притримувався порад Комарова, який був для письменника безперечно авторитетною людиною.
Досить відомим є той факт, що Коцюбинському завжди бракувало роботи, що тягло за собою матеріальні нестатки. І тут в пригоді стає Комаров. Через свого товариша Погибка Комаров знаходить молодому Коцюбинському роботу на філоксері в Бесарабії: «Чи немає часом у Вас вакантного місця по філоксері для одного дуже симпатичного чоловіка? Чоловічок сей – М.Коцюбинський – писатель український, молодий чоловік, дуже щирий…» Про «філоксерний» період життя Коцюбинського ми знаємо багато, а ось про «зимівлю» в Одесі між філоксерними сезонами дуже мало. Відомо, що в цей час Коцюбинського було прийнято до Одеської «Громади» і не без сприяння Комарова, бо потрапити тоді до цієї організації було нелегко з міркувань конспірації. Із спогадів Є.Х.Чикаленка, тогочасного активіста одеської «Громади», дізнаємося, що якщо хоч би один з членів «Громади» голосував проти новачка, то його не приймали в організацію. Завдячуючи суворостям Одеська «Громада» була величезною (до 400 членів) і дуже законспірованою. Комаров був в ній другою політичною постаттю. Подробиці про участь Коцюбинського в Одеській «Громаді» ще чекають свого дослідника. Пізніше і Коцюбинський, і Комаров стали членами «Братства тарасівців». Відомо, що в Одесі Чикаленко активно фінансував публікації Коцюбинського в «Киевской старине», тут зародилось їх приязне товаришування. В 1906 році Чикаленко запросив Коцюбинського на редакційну роботу в щоденну українську газету «Рада», що виходила в Києві. Обставини склалися так, що Коцюбинський відмовився і залишився в Чернігові. До речі, Комаров ледве не став чернігівцем. З листування Ганни Барвінок та Іллі Людвиговича Шрага відомо, що Комаров був одним із бажаних претендентів на хазяйнування на Хуторі Кулішівка. Але знов обставини завадили.
Треба додати ще одну справу, яка зробила честь Одеській «Громаді» і яку радо вітав М.М.Коцюбинський. Йдеться про створення чотиритомного «Словаря російсько-українського» (Львів, 1893-1898), який вийшов під авторством М.Уманця (М.Ф.Комаров) і А.Спілки (члени «Громади»). В листі до Комарова Коцюбинський висловив побажання створити «Громадою» українсько-російський словник. Це побажання здійснилось, але вже не працею Комарова, а Грінченком, який у 1902 році на прохання Київської «Громади» почав роботу над «Словарем української мови».
Таким чином, запорука існування українського слова – співпраця письменника, майстра слова і популяризатора, захисника українського слова. Це добре розуміли і Комаров, і Коцюбинський. Це треба пам’ятати і нам.

Ольга Гайова,
м. Чернігів

Матеріали науково-практичної конференції «Феномен Михайла Коцюбинського у художніх вимірах українства», що відбулася в Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику М.Коцюбинського 16-17 вересня 2009 р.
http://kotsubinsky.org


інформаційна служба
 
КУЛЬТУРА і ТУРИЗМ ЧЕРНІГІВЩИНИ - форум » КУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР » 150 років від дня народження МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО » «Адвокат українського слова» (Взаємини М.М.Коцюбинського і М.Ф.Комарова)
Сторінка 1 з 11
Пошук:
Гаряча лінія