Василь Васильович ТАРНОВСЬКИЙ. Біографія - КУЛЬТУРА і ТУРИЗМ ЧЕРНІГІВЩИНИ - форум

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
КУЛЬТУРА і ТУРИЗМ ЧЕРНІГІВЩИНИ - форум » КУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР » 175 років від дня народження ВАСИЛЯ ТАРНОВСЬКОГО » Василь Васильович ТАРНОВСЬКИЙ. Біографія
Василь Васильович ТАРНОВСЬКИЙ. Біографія
Майшев Дата: П'ятниця, 17-Лют-12, 23:51 | Повідомлення # 1
Головний адміністратор
Група: Адміністрація
Повідомлень: 179
Репутація: 5 []
Статус: відпочиває


ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ ТАРНОВСЬКИЙ
(1838–1899)


Відомий український громадський і культурний діяч, колекціонер, меценат Василь Васильович Тарновський народився 20 березня (ст.ст.) 1838 р. в селі Антонівка Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині – Варвинського району Чернігівської області). Батько – Василь Васильович Тарновський-старший (1810–1866), громадський діяч ліберально-демократичного спрямування, історик, брав активну участь у роботі Редакційної комісії по проведенню селянської реформи, товаришував з М.В. Гоголем, підтримував дружні стосунки з Т.Г. Шевченком, М.І. Костомаровим, П.О. Кулішем, В.М. Білозерським. Мати – Людмила Володимирівна Юзефович (1813–1898).

Освіту здобув у Київському університеті св. Володимира на історико-філологічному факультеті, де навчався в один час з В.Б. Антоновичем, М.П. Драгомановим. Під керівництвом відомого художника О.О. Агіна опанував малярське мистецтво.

У вересні 1862 р. розпочав службу на посаді кандидата у мирові посередники у Борзенському повіті Чернігівської губернії, 22 листопада був призначений мировим посередником Парафіївської дільниці. Шість разів обирався предводителем дворянства: у 1869 р. Борзенського повіту, у 1875, 1878, 1881, 1884, 1887 роках – Ніжинського. Нагороджений за службу орденами св. Володимира 4 ст. (1881) та св. Анни 2 ст. (1883).

Був почесним членом львівського товариства “Просвіта”, Наукового товариства імені Шевченка (Львів), Чернігівської губернської вченої архівної комісії, членом Київського відділу попереднього комітету ХІ археологічного з’їзду.
У шлюбі із Софією Василівною Тарновською мав трьох дітей – синів Василя і Петра та доньку Софію.
Помер 13 червня 1899 р. у Києві. Був похований на Аскольдовій могилі. Нині його прах покоїться на Звіринецькому кладовищі.

Вихований в родині, де шанувалася українська історія і культура, В.В. Тарновський став справжнім патріотом. Українській справі він приділяв свій час, зв’язки, фінансово підтримував діячів науки і культури, Наукове товариство імені Шевченка у Львові, видання “Киевской старины” тощо. Молодий вчений Д. Яворницький отримав 1000 рублів на видання книги “Запорожье в остатках старины и преданиях народа” і допомогу в подоланні цензури. Тарновський неодноразово виконував різноманітні прохання П. Куліша, у тому числі побутового характеру, після смерті Пантелеймона Олександровича Тарновський на власні кошти упорядкував його могилу, підтримував дружину письменника Ганну Барвінок, яка неодноразово зверталась до Василя Васильовича за допомогою, порадою, дружнім словом, знаючи його “готовність на добро України і на честь її сподвижникам”; готовий був пожертвувати 3000 рублів на видання Біблії українською мовою, якби в Росії дозволили її друкувати.

Василь Васильович надавав кошти на спорудження пам’ятників Миколі Гоголю в Ніжині, Богдану Хмельницькому в Києві, Івану Котляревському в Полтаві, на створення Київської громадської бібліотеки, на організацію друкарні української громади в Женеві тощо.

Українофільство Тарновського виявлялося і в повсякденному житті: він любив одягатися в народне вбрання, що інколи навіть призводило до непорозумінь з поліцією, в українські однострої були вдягнені також його слуги.

В 1866 р. Василь Васильович стає власником Качанівки, яка ще за часів Григорія Степановича Тарновського перетворилася на знаний культурно-мистецький осередок. Тут бували художники, поети, музиканти, письменники, вчені, громадські діячі – Т. Шевченко, М. Гоголь, В. Штернберг, В. Забіла, М. Глінка, М. Маркевич, Л. Жемчужников. Продовжуючи традиції своїх предків, Василь Васильович, за влучним висловом М. Костомарова, перетворив Качанівку на справжній “вирій для різного українського вченого, художнього і письменного птаства”. Гостинність господарів, творча атмосфера, колекція українських старожитностей приваблювали сюди всіх, хто цікавився українською минувшиною і культурою, кому потрібна була підтримка або й матеріальна допомога. Серед гостей цього часу зустрічаємо М. Ге, І. Рєпіна, А. Гороновича, Д. Яворницького, М. Костомарова, М. Максимовича, Г. Честахівського, В. Беца. Всі вони залишили автографи в альбомі “Качанівка”, що зберігається в Чернігівському історичному музеї імені В.В.Тарновського. Алеї парку прикрашали погруддя “українських значних осіб”. Василь Васильович мріяв створити у Качанівці пантеон, де б знайшли вічний спочинок видатні українці, у тому числі Т.Г. Шевченко, І.П. Котляревський, М.І. Костомаров, П.О. Куліш. Неподалік палацу він збудував українську селянську хатку, яка слугувала не лише для розваг дітей, а й для усамітнення господаря.

Проте головною справою життя Тарновського було збирання колекції українських старожитностей. Він так визначив свою мету: “Еще в молодые годы, лет сорок назад, я задался мыслью собрать возможно полную коллекцию предметов, характеризующих старинный быт моей родины, Малороссии. Так как выполнение этой задачи в полном ее объеме не по силам частному лицу, то я по необходимости принужден был ограничиться пределами более тесной и наиболее мне близкой территории – именно левобережной Малороссии.” Втіленню цієї мети збирач присвятив свій час, енергію, здібності, величезні кошти: власне – своє життя.

Зібрання містило археологічні артефакти доби бронзи, раннього залізного віку, Київської Русі. Поштовхом до колекціонування пам’яток “доісторичного” і “великокнязівського” періодів стали події навколо городища Княжа Гора у Канівському повіті, яке по-варварськи розкопувалося шукачами скарбів за повної бездіяльності власника землі. Василь Васильович купує землі Княжої Гори і запрошує молодого професійного археолога М.Ф.Біляшівського провести у 1891–1892 роках наукове дослідження пам’ятки, тим самим вкотре засвідчуючи свій патріотизм “до глибини кишені”. Розкопки дали дві тисячі знахідок, серед яких – п’ять скарбів ювелірних прикрас (шийні гривні, колти, персні, сережки, медальйони барм, скроневі кільця, браслети), кілька десятків хрестів-енколпіонів, озброєння тощо. Крім матеріалів з Княжої гори, в археологічній колекції були речі з Липлявського городка Золотоніського повіту Полтавської губернії, випадкові знахідки.

Ще один відділ мав назву – “козацький”. Саме він надавав унікальності, неповторності колекції. Збирати експонати Василь Васильович почав ще зовсім юним, навчаючись в Москві у приватному пансіоні. Користуючись порадами і подарунками О. Лазаревського, М. Костомарова, Д. Яворницького, М. Біляшівського, В. Антоновича, купуючи і вимінюючи речі, подорожуючи Запоріжжям, Тарновський сформував колекцію, яка стала “величезним українським національним скарбом”. Навіть простий перелік вражає масштабністю і розмаїттям: клейноди, холодна і вогнепальна зброя, гармати, військове спорядження, прапори, ужиткові речі, вбрання, церковні речі, карти, гравюри, портрети історичних осіб. І хоча для збирача важливе значення мала типовість, характерність пам’ятки, колекція мала велику кількість меморіальних речей: пояс Я. Острянина, пірначі і чарки С. Палія і П. Полуботка, шабля, подарована І. Мазепою осавулу Савичу, чорнильниці В. Кочубея і Я. Марковича, аграф Д. Апостола, торбан І. Мазепи, годинник Г. Сковороди, простирадло родини Галаганів, черевички доньки гетьмана – П. Апостол, з-поміж 135 одиниць срібного посуду – роботи західноєвропейських, російських та українських золотарів, у тому числі І. Равича – кухоль І. Мазепи, чарки Т. Щербацького, І. Чарниша, М. Ханенка, ложка Я. Лизогуба, кубок Р. Думитрашки-Райча. Документи представлені гетьманськими універсалами в оригіналах і копіях XVIII ст., найдавнішим серед яких є універсал Г. Крутневича 1603 р.; родинними архівами Забіл, Милорадовичів, Полетик, Тарновських; рукописними книгами; 76 стародруками, серед яких – Острозька Біблія, продукція українських друкарень, книги з автографами Л. Барановича, М. Максимовича, О. Лазаревського.

Не менш вагомо була репрезентована й Україна ХІХ ст.: матеріали І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, М. Максимовича, М. Костомарова, Л. Глібова, архів і особисті речі П. Куліша і Ганни Барвінок, переклади Євангелія українською мовою П. Морачевського, листи М. Гоголя до Тарновського-старшого і мініатюрний портрет письменника, виконаний на зрізі кістки мамонта вірогідно О.І вановим, авторська модель пам’ятника Б. Хмельницькому в Києві роботи М. Микешина, три альбоми Де ля Фліза тощо.

Особливістю бібліотеки, що містила наукову, науково-популярну літературу, красне письменство, ноти до народних пісень і творів українських композиторів, була наявність великої кількості книжок з авторськими присвятами Тарновському.

Окрему колекцію становили матеріали, пов’язані з Т.Г. Шевченком: живописне і гравірувальне приладдя, сорочка, посмертна маска, щоденник, рукописи творів, у тому числі й заборонених цензурою, фотографії, прижиттєві видання творів з автографами Кобзаря, майже 400 гравюр, акварелей, рисунків, картин – загалом понад 1000 одиниць. Саме завдяки зібранню Тарновського Шевченко постав перед світом як видатний художник.

Прагнучи якомога повніше показати українську історію і велич Т. Шевченка, Василь Васильович збирав також ілюстрації і вирізки з “Нивы”, “Киевской старины”та інших видань, репродукції, альбоми – те, що сьогодні музейники називають науково-допоміжним фондом. Б. Грінченко з цього приводу зазначав: “Для дослідження культури народу мають велике значення такі колекції, в яких зібране все, що обертається у масах – від прекрасної, художньо виконаної відомим гравером, копії твору до незграбної лубочної картинки, навіть до картинки на обгортці цукерки або коробочці сірників. У таких широких масштабах здійснювалося збирання копій і В.В. Тарновським, і це становить одне з достоїнств його колекції.”

Зібрання Тарновського, яке нараховувало близько 10 тисяч експонатів і оцінювалося у 400 тисяч рублів, отримало визнання сучасників: “... характер, строго выдержанный во всех частях собрания, по полноте, богатству, обилию и качеству составляющих его предметов – безусловно в своем роде единственного. И нисколько не будет фразой сказать, что столько лет посвятивший на собирание его составитель сослужил этим большую службу своему родному краю, а себе создал прекрасный памятник, навсегда связанный с его именем.” Хочеться нагадати, що Тарновський збирав українські старожитності і підтримував українську культуру в роки дії сумнозвісних Валуєвського циркуляра і Емського указу.

Василь Васильович ставився до колекціювання як до суспільно важливої праці і не вважав зібрання виключно приватною власністю. Всі охочі могли ознайомитися з ним. У першу чергу колекція вабила істориків, художників, мистецтвознавців, письменників. Матеріали Тарновського оприлюднювалися на сторінках “Киевской старины”, в газетах, експонувалися на виставці ХІ археологічного з’їзду. За життя мецената були видрукувані два каталоги – Шевченкіани (1893) та українських старожитностей (1898).

Тарновський прекрасно усвідомлював значущість колекції і тому хотів перетворити її на справжній музей. Турбота про майбутнє свого дітища спонукала Василя Васильовича запропонувати зібрання Києву, який, одначе, відмовився від дарунка. Тоді, за порадою О. Лазаревського, у 1896 р. Тарновський звернувся до чернігівського земства: “Составленный мною в течение всей моей жизни музей местных древностей я желал бы, для верного сохранения их, передать в собственность и заведование Черниговскому губернскому земству с тем, чтобы он был открыт для обозрения публикой”. Чернігівці погодилися прийняти безцінний скарб. Проте пройшло шість років, перш ніж “публіка” отримала можливість відвідувати музей. За цей час Тарновський через фінансову скруту продав улюблену Качанівку (але не колекцію), окремі представники земства спробували скасувати попереднє рішення, змінилося місце розташування майбутнього музею.

В.В.Тарновський помер, залишивши заповіт, що є прикладом патріотизму, шляхетності, високої духовності: “Коллекцию мою малороссийских древностей,... а также собрание всего, касающегося памяти поэта Шевченка я завещаю в собственность Черниговскому губернскому земству, без права отчуждения их из города Чернигова”.

Єдиний в Російській імперії Музей українських старожитностей В.В. Тарновського відкрився у 1902 р. У 1920-х рр. він разом з чотирма іншими музеями міста утворив Чернігівський історичний музей, а ім’я збирача зникло з назви. Але і 20 років по тому пам’ятали діяння нашого земляка. Радінформбюро 18 лютого 1942 р. повідомляло: “В Чернігові розкрадено знамениту колекцію української старовини Тарновського, який довгі роки збирав матеріали по історії українського народу”.

Музейне зібрання дуже постраждало в роки Другої світової війни: серед іншого – повністю втрачені твори малярства, фотографії, репродукції картин, карти збірки Тарновського. Ще у 1933 р., порушуючи волю мецената, з Чернігова забрали Шевченківську колекцію (нині вона розподілена між Національним музеєм Тараса Шевченка і відділом рукописів Інституту літератури НАН України). У повоєнний час речі з колекції Тарновського вилучалися на користь Національного музею історії України, Національного художнього музею, Центрального державного архіву діячів літератури СРСР, Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М. Коцюбинського, Національного історико-культурного заповідника “Переяслав-Хмельницький”. Історія у дусі авантюрних і детективних романів трапилася з булавою і шаблею, що приписувалися Б. Хмельницькому, які в 1953 р. були надані Переяслав-Хмельницькому історико-краєзнавчому музею у тимчасове користування на виставку. Незважаючи на всі намагання Чернігівського історичного музею повернути експонати, у тому числі й поїздки до Переяслава, музейні предмети одержати назад не вдалося: ще раз була порушена воля Тарновського і принцип неподільності колекцій.

Та, як би там не було, переважна частина зібрання В.В.Тарновського збереглася і сьогодні є окрасою, візитною карткою, найціннішою складовою колекції Чернігівського історичного музею, якому в 1991 р. повернули ім'я славного сина України. В 2002 р. було урочисто відзначено 100-річчя відкриття Музею українських старожитностей, а в 2005 р. міні-експозиція “Картина І.Рєпіна “Запорожці пишуть листа турецькому султану” мовою колекції В.Тарновського” одержала першу премію на І Всеукраїнському музейному фестивалі. =

Людмила Линюк,
Чернігівський історичний
музей імені В.В. Тарновського,
заступник директора
музею з наукової роботи


[Василенко Н.] Памяти В.В. Тарновского, А.М. Лазаревского, Н.В. Шугурова // Киевская старина. – 1902. – Июль-август. – С. 282-292.
Иванов И.В. Музей украинских древностей, пожертвованный Черниговскому губернскому земству В.В.Тарновским // Отчет Черниговской губернской земской управы за 1903 год. – Чернигов, 1904.
Каталог Музея украинских древностей В.В. Тарновского / Сост. Б.Д. Гринченко. – Т.ІІ. – Чернигов, 1900.
Каталог предметов малорусской старины и редкостей коллекции В.В. Тарновского.
Вып. 1.: Шевченко. – К., 1893.
Каталог украинских древностей коллекции В.В. Тарновского. – К., 1898.
Матвєєв А. Роде красний і пресвітлий // КИЇВ. – 1994. – № 10.
Могилянский Н.М. Музей украинских древностей В.В. Тарновского Черниговского губернского земства // Живая старина. – 1914. – Кн. 3-4.
Петренко Г. Качанівські студії //Пам’ятки України. – 2000. – № 1.
Родовід. – 1996. – Ч. 14: Спец. номер, присвячений 100-річчю Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського.
Сарбей В. ДО 130-річчя з дня народження В.В. Тарновського // Український історичний журнал. – 1967. – № 4.
Скарбниця української культури: Матеріали ювілейної наукової конференції, присвяченої 100-річчю Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського. – Чернігів, 1996.
Скарбниця української культури: Зб. наук. праць. – Вип. 2/ Чернігів. істор. музей ім. В.В. Тарновського, Чернігів. відділення Інституту укр. археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України. – Чернігів, 2002. – С. 3-27.
Скарбниця української культури: Зб. наук. праць. – Вип. 3/ Чернігів. істор. музей ім. В.В. Тарновського, Чернігів. відділення Інституту укр. археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України. – Чернігів, 2002. (Матеріали наук. конф. “Музей українських старожитностей В.В. Тарновського як явище української культури ”)
Судак В. Шевченкіана Василя Тарновського // Народна творчість та етнографія. – 1995. – № 2-3. – С. 51-62.
Тарновський М. [Спогади] // Хроніка-2000. – № 19-20. – К.,1997. – С.88-233.
Хроніка-2000. – № 16. – К.,1996. – С.132-190 (статті: Папета С. Доля Качанівського Едему; Яворницький Д. В.В. Тарновський; Коваленко О. Родовід Тарновських; Модзалевський В. Тарновські).



інформаційна служба
 
КУЛЬТУРА і ТУРИЗМ ЧЕРНІГІВЩИНИ - форум » КУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР » 175 років від дня народження ВАСИЛЯ ТАРНОВСЬКОГО » Василь Васильович ТАРНОВСЬКИЙ. Біографія
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:
Гаряча лінія