Батько шукає тебе на картинах. До дня пам'яті талановитого молодого митця Сергія Поляка

Чернігівець Сергій Поляк трагічно загинув 18-літнім. Інколи важко примиритися зі смертю, яка рано, часом дуже рано забирає найкращих. Сергій був художником. Проте чому був? Його картини залишаються з нами. Фахівці оцінюють їх дуже високо.
У Чернігівському обласному художньому музеї імені Григорія Галагана трепетно бережуть пам'ять про талановитого митця, влаштовують персональні виставки його картин.
„Для мене кожен такий день – це свято, – говорить батько художника – Федір Олександрович. – Я дуже вдячний усім небайдужим людям, які прекрасно організовують ці виставки, і всім шанувальникам мистецтва, хто цікавиться творчістю мого сина. Життя Сергія було коротким, але яскравим, насиченим”.
Сергій Поляк народився 23 липня 1975 року у Чернігові в сім’ї Федора Олександровича та Софії Гаврилівни. Тато працював майстром із ремонту годинників, мати трудилася начальником цеху на чернігівському підприємстві „Хімволокно”. Сергій навчався в чернігівських середніх школах № 6 та № 20, а також – у Чернігівській дитячій художній школі.

Він рано проявив своє творче обдарування: самобутнього, незвичайного підлітка захоплено називали вундеркіндом – вже перші його картини, модерні за формою, із зовсім не дитячим, глибоким філософським змістом, привернули увагу відомих і авторитетних мистецтвознавців. Тож Сергієві Поляку пророкували велике й славетне майбутнє. А він прагнув лише одного – малювати, створювати свій неповторний, дивовижний світ.

Юний художник міг надзвичайно талановито зобразити натруджені руки матусі, проникливе обличчя тата, вимріяти чарівний, ніжний, зворушливий пейзаж, і водночас – вразити похмурими й пророчими полотнами, сповненими світової скорботи. Юнак страждав, бо талант приречений страждати в цьому житті. Недаремно його кумир Володимир Висоцький сказав: „Поэты ходят пятками по лезвию ножа и режут в кровь свои босые души…”.

Вступивши до Одеського художнього училища ім. М. Б. Грекова, Сергій одразу ж привернув до себе увагу фахівців. Саме тут він створив свої найкращі картини. І трагічно загинув за загадкових обставин у неповні 19 років – фатальною датою в житті митця стало 1 березня 1994-го.

Взагалі, мірилом долі є не кількість прожитих літ, а те, що здійснила людина в цьому світі. У осяяних іскрою Божою життя – нерідко, мов дивовижна зірка, яка променисто спалахує на небосхилі і, стрімко промчавши Чумацьким Шляхом, лине на Землю. У обраних – свій відлік часу. Їм треба багато встигнути, мандруючи шляхами досконалості.

Саме такою була доля Сергія Поляка, життя і творчість якого – ніби рушник, гаптований червоним та чорним. Червоне – це любов батька і матері – Федора Олександровича та Софії Гаврилівни, які зробили все можливе, щоб його талант розвинувся і розквітнув. Це – вчителі, котрі, разом зі знаннями, віддавали й часточку своєї душі. Це – друзі, яких він так щиро любив і котрим завжди намагався зробити щось приємне. Чорне – це ті важкі, а часом і страшні запитання, які мучили його і спонукали давати відповідь у своїх творах – глибоко філософських, пронизливо трагічних, як і його передчасна загибель.

„Дуже пам’ятною була виставка, яку ми організували до 30-ліття з дня народження Сергія Поляка, – розповідає директор Чернігівського обласного художнього музею Ірина Ральченко. – Саме до цієї дати ми зібрали його твори, які зберігаються в нашому художньому музеї (подаровані батьками), в дитячій художній школі та родинній колекції. Щоб показати доробок 18-літнього юнака, але вже зрілого майстра. Адже роботи, написані впродовж 1991-1994 років, коли він навчався в Одеському художньому училищі, свідчать про його дуже високий професійний рівень. Це – і натюрморти, і пейзажі, роботи з натури, гостро психологічні. Ми маємо право говорити про нього, як про надзвичайно талановитого митця”.

Привертають увагу автопортрети, написані в різний час, на яких Сергій ніби шукає себе, зрозумівши врешті, що і йому личить булгаковський „печальний чорний капелюх Майстра”. Але справжнім потрясінням, вершиною творчості художника, є його триптих без назви, який навіть не промовляє, а кричить до сучасників, краючи душу вічними запитаннями про добро і зло.

Десь на картинах він дожив до дня,
До зморщок, до заключного фрагменту.
Там тільки зоряна, та, все одно, стерня,
Там просто місячно в зими рисорджименто.


Це – рядки з вірша відомої поетеси Тетяни Дзюби, присвяченого Сергієві Поляку. На деякі свої запитання він уже відповів творчістю. Відповіді на інші шукає у вічності.

Нині роботи обдарованого чернігівця знають далеко за межами України – в Росії, Білорусі, США, Канаді, Німеччині, Австралії, Бразилії, Словаччині та інших державах. Посмертно художника вшановано престижними міжнародними преміями імені Миколи Гоголя, Григорія Сковороди та Пантелеймона Куліша. А родина митця щороку вручає премії Сергія Поляка найкращим чернігівським молодим художникам.

У день народження сина Федір Олександрович Поляк присвятив йому зворушливого вірша:

Ми зібралися знову
Біля місця святого.
Стихли марні розмови,
Тільки тиша любові.
Тільки тиша безмежна,
Тільки вірність і віра.
Ти не був обережним –
Жив натхненно і щиро.
Був привітним, мов літо.
А душа все страждала,
Бо буденного світу
Все було тобі мало.
Що ж, від болю – до раю
Йди, єдина дитино!
Тільки батько шукає
Все тебе на картинах…


Запам’ятаємо цього вірша. Як запам’ятаємо і прекрасні картини 18-річного юнака, який жив і творив у нашому місті.

Сергій Дзюба,
м. Чернігів




















QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.






Додано: 23-Бер-12 02:08

Всього коментарів: 0
Ім'я *:
Email:
Підписка:1
Код *: