Чернігівському Молодіжному театру – 25 років!


Сьогодні Чернігівський Молодіжний театр відзначив 25-річчя. Що ж було спочатку? І які саме умови склалися для створення у 1985 році надзвичайного на той час явища – Молодіжна сцена?

По-перше, у місті існував, але не мав власного приміщення театр ляльок, в якому з'явився в 1982 році молодий режисер Геннадій Касьянов, що надав нове дихання лялькам.

По-друге, протягом 1982-1984 років до театру прийшли молоді актори, більшість з яких щойно закінчила Дніпропетровське театральне училище. Геннадій Касьянов, як безперечний лідер і талановитий режисер, згуртував навколо себе молодь.

Це, так би мовити, умови місцевого значення. Була й ще одна, загальносоюзна. Пам'ятаєте театральний бум початку 80-х? В країні, що стомилася від тотальної брехні, театр був не тільки місцем інтелігентської тусовки - джерелом істини. Спрагу публіка тамувала у напівлегально-підвальних студіях. З приходом Горбачова з'явилась можливість легалізації подібних утворень. Так що не те дивно, що дитина народилася, дивно, що вона виявилася життєспроможною.

Як це було

Наближалася 40-а річниця Перемоги у Великій Вітчизняній війні. До цієї дати Геннадій Касьянов написав інсценівку двох творів Бориса Васильєва «А зори здесь тихие…» та «В списках не значился». Так без відриву від основної - лялькової - праці з'явилися «11 сторінок воєнної прози», жанр яких був визначений як «опыт прочтения прозы на сцене».

1 травня 1985 року зіграли виставу перед курсантами Чернігівського вищого воєнного авіаційного училища льотчиків. Нині ця дата офіційно вважається Днем народження театру. Потім ще «11 сторінок…» грали у шпиталі, ПТУ, бібліотеці ім. Короленка... В місті заговорили про новий театр.

Але хіба хто-небудь міг передбачити, що зовсім скоро ці молоді дівчата та хлопці разом з Г. Касьяновим стануть відомі своєю виставою майже на всій величезній території Радянського Союзу?

Дитинство

У жовтні 1985 року проходив 2-й республіканський конкурс самостійних робіт молодих акторів, режисерів та сценографів. До Чернігова для відбору учасників приїхали відомі київські критики С. Васильєв и В. Фіалко. Дивились «11 сторінок…» вдень у репетиційному приміщенні театру ім. Шевченка. Сподобалось. І театр отримав запрошення взяти участь у конкурсі, що проходив в Одесі.

Нікому не відомі молоді актори, режисер Г. Касьянов та директор театру Л. Табурянська страшенно хвилювалися. Написи на афіші були переплутані: замість Чернігова – Чернівці, замість «11 сторінок…» - «11 хвилин…». До того ж невідомо, чи прийде взагалі хтось дивитися виставу. Дивно, жодного порожнього місця в залі не було. Очолював журі відомий актор Микола Рушковський, серед членів – поважні київські та московські критики, наприклад Інна Соловйова й Борис Поюровський.

Г. Касьянов сьогодні каже, що вистава в Одесі була не з кращих: величезне хвилювання, навіть до божевілля. Але молодість та незвичайна енергія, що розповсюджувалися залою, зробили свою справу. Чернігівський колектив став Лауреатом і посів перше місце (24 жовтня 1985 року).

Це було щось неймовірне! Геннадій Касьянов, Любов Веселова, Юлія Матросова, Тетяна Салдецька, Мирослава Витриховська, Тетяна Тушич, Володимир Банюк, Олександр Максяков, Олег Шпак та Алла Дадашьянц відразу «проснулись знаменитыми». Про Молодіжну сцену почали писати газети. Запрошували грати в Києві та Москві.

Київ зустрічав надзвичайно. Багаторазово грали у Будинку актора. Голова театральної спілки народна артистка СРСР Ольга Кусенко зі сльозами в очах від почуттів, що її сповнювали, благословила Молодіжну сцену на творче життя.

Особливо запам'яталися гастролі в Москві у Центральному будинку працівників мистецтв, що відбулися 3 квітня 1986 року. Приймали не так шалено, як у Києві, але присутність саме на цій виставі секретаря Чернігівського обкому партії з питань ідеології В. М. Половця вирішила долю майбутнього театру. Чи він сам побачив, чи нашепотіли критики, але, коли колектив повернувся у Чернігів, питання з будівлею для лялькового театру, який досі мандрував різноманітними сценічними майданчиками міста, було вирішене майже миттєво.

Одразу після незвичайного успіху «11 сторінок…» Молодіжна сцена здійснила ще одну постановку - виставу «Завтра була війна» за Борисом Васильєвим. Художником цієї вистави був киянин Сергій Сосновський. Саме він придумав ті славнозвісні ширми, які відіграють важливу роль у виставі. Через деякий час Сергій загинув, а його мати - Майя Іллівна - турбувалася про долю кожної наступної постановки Молодіжної сцени і стала для акторів справжньою хрещеною матір'ю . Микола Рушковський, той самий, що в Одесі вирішив долю молодого колективу, набув почесного звання хрещеного батька. І Майя Іллівна, і Микола Миколайович до сьогодні піклуються про театр та щиро радіють кожному його успіху.

Після вистави «Завтра була війна» Геннадій Касьянов звернувся до твору Андрія Платонова «Ювенільне море». Доречі, саме з цієї роботи почався тісний творчий контакт режисера з талановитим музикантом Юрієм Кравчуком, який написав до вистави оригінальну музику. Потім Ю.Кравчук робитиме музичне рішення багатьох вистав театру.

Прем'єра «Ювенільного моря» виявилась також вдалою. Молодому колективу взагалі фортунило. Мабуть тому, що вони не боялися ризикувати. Вони були молоді, з досконалим літературним та сценічним смаком. Їх очі сяяли, а енергія розповсюджувалася на глядачів, кількість яких залежала лише від масштабів того приміщення, яке вдавалося «вибити» на показ вистави, бо Молодіжна сцена, як і ляльковий театр, ще не маючи власного приміщення, мандрувала по місту..

У 1987 році зусиллями Є.О.Федоренко, В.М.Половця, М.Д.Вереса було остаточно вирішено питання про приміщення для театру, який містив у собі Молодіжну сцену та лялькову трупу, за адресою вул. Родімцева,4. Всі працівники разом з будівельниками приводили будинок у належний стан.

Отроцтво

1 жовтня 1988 року новий театр, який було названо Театром для дітей та молоді, відкрив театральний сезон виставою «Кар'єр» за В.Биковим. Потім, майже одразу, з'явився філатівський «Федот-стрілець...»

Вистави Молодіжної сцени виникали одна за одною: «Старший син», «Казка про Моніку»…

На вистави театру майже неможливо було придбати квитки. Глядачі займали чергу з четвертої години ранку. Всі бажаючі не могли вміститися у маленькій залі.

У 1988 році театр започаткував фестиваль Грудневі театральні вечори.

Весною 1989 року Геннадій Сергійович вирішив запросити на постановку кого-небудь з київських режисерів. Йому запропонували режисера театру оперети Олену Негреску, яка цілком успішно здійснила постановку вистави «Реггеді Енн» за п'єсою У.Гібсона. Ця музична казка для дітей та дорослих одразу полюбилася глядачеві і близько десяти років залишалася однією з найзначніших у репертуарі.

Через деякий час Олена Негреску знову приїхала і створила ще одну музичну виставу - «Зачароване коло» за творами М. Гоголя.

Наступним режисером, котрого театр запросив на постановку, був кримчанин Борис Мартинов. З успіхом грали потім у театрі його «Скляний звіринець» за п’єсою Т. Уільямса (1991). З часом Б. Мартинов поставить у театрі ще дві вистави «Одруження» М. Гоголя (1996) і «Трамвай «Бажання» Т. Уільямса (1997).

За шість років роботи в театрі Андрія Бакірова (з 1989 року) він зіграв чимало ролей (майже всі головні) і створив низку вистав: «Паперовий патефон», «Служниці», «Наш Декамерон». Найвдалішою його роботою була «Дванадцята ніч» В. Шекспіра.

1994 рік приніс перше почесне звання. Володимир Банюк став заслуженим артистом України.

Театр-вдома

У 1994 році народився Театр-вдома. Це своєрідна форма принесення культури не у маси, а особисто в кожний дім. Упродовж шести років зіграно чимало вистав на різноплановому літературному матеріалі (остання вистава Театру-вдома, а це було «Запрошення на страту» за В. Набоковим, відбулася 17 червня 2000 року). За цей час театр побував з виставами не тільки в чернігівських оселях, але й в квартирах киян, москвичів, тольяттинців.

Працювати у Театрі-вдома не може будь-який актор, бо це своєрідний жанр, що стоїть поміж театром та серйозною літературою. У Театрі-вдома творчо співпрацювали дві людини: ініціатор та організатор цієї нестандартної форми Геннадій Касьянов і Євген Лебедєв. Вони здатні були створити у домі атмосферу справжньої вистави і заглибити слухача у геніальні літературні тексти.

Після того, як Театр-вдома припинив свою діяльність (нестримний лет часу!), Євген Лебедєв самостійно створив цілу низку вистав, які представляв у навчальних закладах міста.

Юність

У 1996 році в театрі відбулася серйозна реорганізація. Лялькова трупа відокремилась від драматичної, а фактично розділилися два самостійних театри, які досі існували під єдиним дахом.

Директор театру Ю. Кравчук, який обійняв цю посаду в 1989 році, довго клопотав про відокремлення, яке нарешті відбулося. Саме з цього часу театр офіційно має назву Молодіжний.

За ці роки з Молодіжним театром працювали різні сценографи: Сергій Сосновський, про якого тут вже згадувалося, Олександр Симоненко («Цинкові хлопчики», «Озирнися у гніві», «Реггеді Енн»), Міла Лазарева («Лоліта», «Трактирниця»).

Іздрик плідно співпрацював з театром не лише як художник («Над прірвою у житі», проект альманаху «Шедевра»), але й зробив переклад та створив інсценівку вистави «Цвіркун на запічку».

Надтісна творча співпраця єднає театр та київську художницю Людмилу Ковальчук, яка є художником-постановником більшості вистав театру: «Цвіркун на запічку», «Дванадцята ніч», «Одруження», «Вишневий сад», «Смерть Тарєлкіна», «Гамлет», «Ревізор», «Дон Кіхот», «Мій бідний Марате» та ін.

У перші роки свого існування театр часто виїздив на гастролі до інших міст України, Білорусі та Росії. Неодноразово подорожували до Києва з «Ювенільним морем», «Лолітою», «Дванадцятою ніччю», «Оркестром», «Над прірвою у житі», «Графинею і Жаном». Брали участь у театральних фестивалях.

Початок третього тисячоліття відзначився у театрі деякими адміністративними змінами. Директором-художнім керівником театру став Геннадій Касьянов. У 2002 році відбулася ще одна досить знаменна подія: звання заслуженої артистки України отримала актриса Любов Веселова, а звання «заслужений діяч мистецтв України» - Геннадій Касьянов. Найбільш значними постановками цього часу стали «Дон Кіхот» М.Булгакова (2000 р.), вистави режисера Олексія Янковського «Ромео та Джульєтта» Клима (2002 р.) та «Анна Карєніна» (версія роману Толстого) Клима (2003 р.), «Овід (Прощай Арлекіне…)» Е.-Л. Войнич (2003 р.), «Нора. Ляльковий дім» (2004 р.). Ці роки були цікаві й творчою співпрацею театру з колективами філармонійного центру. Спільно з ансамблем пісні і танцю «Сіверські клейноди» (художній керівник і головний диригент Сергій Вовк) була здійснена постановка різдвяного проекту «Вертеп» (2002 р.). Спільні проекти з симфонічним оркестром «Філармонія» (художній керівник і головний диригент заслужений діяч мистецтв України М.Сукач) «Бал Маргарити» за М.Булгаковим (2001 р.), «Пер Гюнт» Г.Ібсена (2001 р.), «Наш Пушкін» (2002 р.) захопили театр і, сподіваємось, глядача. В рамках «МайАрт» (майстерня акторів) найбільш значущими стали проекти: «Подорож з Онєгіним» (2002-2003 рр.) - пушкінський роман повністю було прочитано актором Романом Покровським в історичних місцях Чернігівщини (Ніжин, Батурин, Любеч, Остер та ін.), «Качанівський лев» - цикл вечорів у національному заповіднику «Качанівка» (2002-2003 рр.), «Черевики на товстій підошві» П.Гладиліна (2003 р.) та «Зачарована Десна» О.Довженка (2004 р.) у постановці артиста О.Биша. І, нарешті, головна подія останніх сезонів – поява в театрі молодих акторів-студійців (Р.Остапко, Євг.Сидоренко, І.Атрощенко, О.Щукін, К.Широкорад). Напередодні 20-річчя театру відбувся їх справжній дебют у виставі «Мій бідний Марате» О.Арбузова (2005 р.) та проекті «Зачарована Десна» О.Довженка. До 20-річчя відкрито театральний Музей (2004 р.) та видано книгу «Антология. Собрание цветов» (2004 р.).

Сьогодні Молодіжний театр міцно стоїть на ногах, має свою власну естетику, традиції, чудовий репертуар, котрому може позаздрити будь-який театральний колектив (як кажуть, «от Москвы до самых до окраин…»). А головне – Молодіжний сповнений творчих планів, отже більша частина його історії попереду...

Алла ПУШКІНА,
фото: Віктор КОШМАЛ

val.ua





Додано: 01-Трав-10 01:51

Всього коментарів: 3
Від щирого серця вітаємо "молодіжку" з ювілеєм!
clap
Хочу начать словами САМОГО Г.С. Касьянова: "...Теперь самое время букет рассматривать, нюхать, шебуршить, щекотать, умиляться, хихикать, зарываться носом, обнимать, нырять, шастать, плакать, смеяться - вобщем, жить."

Дай Боже Вам, Генадий Сергеевич, и Вашему ЧУДЕСНОМУ ТЕАТРУ долгой счастливой творческой и личной обязательно ЖИЗНИ!
Чтоб домой после спектакля Вы всегда возвращались "пританцовывая, припевая, размахивая руками, а в них цветы."
С уважением, Василевские-Посьмашные.

Это лучший театр!С юбилеем!!!И с премьерой Чеховской "ЧАЙКИ"!!!Дай Вам БОГ!!!
Ім'я *:
Email:
Підписка:1
Код *: