ГЕРОЇ СЕРЕД НАС: У ЧЕРНІГОВІ БІЙЦІВ І ЛІКАРІВ АТО ВШАНУЮТЬ ОРДЕНОМ «НАРОДНИЙ ГЕРОЙ УКРАЇНИ»

1 березня 2019 року у Чернігівському обласному академічному українському музично-драматичному театрі імені Т. Г. Шевченка відбудеться 29-та урочиста церемонія нагородження недержавним орденом «Народний Герой України» (м. Чернігів, проспект Миру, 23). Початок о 14.00. Вхід, як завжди, вільний. У перший день весни Чернігів почує історії про 10 незвичайних вчинків, здавалося б, звичайних людей. Серед героїчних епізодів пролунає розповідь про 15-річного громадського активіста Данила Дідіка, який загинув унаслідок теракту під час ходи у річницю Революції Гідності у Харкові; 19-річного добровольця Андрія Кривича, молодшого інструктора з тактики бою і партизанського руху, що поліг від ворожої кулі снайпера; 26-річного молодшого сержанта Максима Перепелиці, що служив за контрактом у 95-ій бригаді високомобільних десантних військ України і загинув в бою біля одного з опорних пунктів селища Верхньоторецьке. Ще 7 учасників війни на сході піднімуться за орденами з народного срібла особисто. Серед них пілот вертольоту Валентин Цигульський, який попри важку травму хребта знайшов в собі сили витягти з палаючого салону непритомного штурмана, тим самим врятувавши життя побратиму; спецпризначенець Віталій Олійник, що в липні 2014-го зазнав тортур у «ДНРівському» полоні; боєць морської піхоти 36-ї бригади Богдан Рехліцький, який незважаючи на важке поранення організував евакуацію і оборону бійців з підбитого БТРу, що дало можливість групі протриматись до приходу основних сил; доброволець Тенгрі, про подвиги якого добре знають і краще розкажуть бійці підрозділів, що воюють на передовій; Тетяна Борисенко, що ще з часів Майдану почалася надавати медичну допомогу протестувальникам і яку за її турботливе ставлення стали називати «мама Таня»; анестезіолог Микола Жаренков, що у січні 2015 року вступив добровольцем до команди "Вітерець", у складі якої пройшов Піски, Водяне, Дебальцево, Торецьк, де витягував бійців з того світу у найтяжчих польових умовах. Приїде прямо з-під Маріуполя за народною нагородою і боєць 79-ї десантної бригади Максим Авраменко, що не зміг долучитись до минулої церемонії. Максим звільняв Попасну та Лисичанськ у складі батальйону "Донбас", під Іловайськом потрапив у полон, де йому прострілили обидві ноги, коли він відмовився стати на коліна та витерти ноги об прапор України. Нагадаємо, що орден «Народний Герой України» існує з червня 2015-го року. За цей час недержавним орденом, створеним волонтерами, було удостоєно понад 350 осіб. Нагорода вручається громадянам України, а також громадянам іноземних держав за видатні заслуги в обороні незалежності України і волонтерській допомозі Збройним силам України. Подання на Героя може зробити будь-яка людина. Орден виробляється зі срібла, що надходить від простих громадян. Остаточні рішення про нагородження приймаються після публічного обговорення кандидатів на сторінці проекту у Фейсбук. Долучитися може будь-хто охочий. Герої, які отримають нагороди в Чернігові під час 29-ї церемонії нагородження: 1. Данило Дідік (посмертно) громадський активіст 2. Андрій Кривич, «Ділі» (посмертно) боєць-доброволець тактичної групи «Сапсан» ДУК «Правий Сектор»; 3. Максим Перепелиця (посмертно) боєць 95-ї бригади; 4. Богдан Рехліцький, «Пірат» батальйон морської піхоти 36-ї бригади берегової оборони; 5. Валентин Цигульський пілот вертольоту 16-ї бригади армійської авіації; 6. Віталій Олійник, «Запоріжжя» боєць 3-го полку спецпризначення; 7. Тенгрі доброволець; 8. Максим Авраменко, «Богун» боєць 79-ї десантної бригади; 9. Тетяна Борисенко, «мама Таня» медик батальйону «Айдар», 128-ої бригади; 10. Микола Жаренков медик команди «Вітерець».; Чернігівський обласний академічний український музично-драматичний театр імені Т. Г. Шевченка розташований за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 23. Початок церемонії о 14.00. Вхід, як завжди, вільний. Організаційний комітет нагородження орденом «Народний Герой України» Контактна особа: Віолетта Кіртока – 067-505-0030 Жіноча волонтерська сотня Чернігова, Світлана Корольова – 097-495-99-88, 066-717-30-12. 073-310-22-58 ДОВІДКА ПРО ГЕРОЇВ 1. Данило Дідік (посмертно) громадський активіст Будучи активним учасником патріотичного руху, молодий харків’янин Данило Дідік після початку російської агресії гаряче виступав на захист єдності та незалежності України. Зокрема, 27 квітня 2014 року, у свій день народження, юнак пройшов у колоні разом із п'ятьма тисячами вболівальників ФК «Металіст» і ФК «Дніпро» в ході́ «За Єдину Україну», що закликала у тому числі до примирення і єднання груп футбольних фанатів. Брав участь Данило і в ході 22 лютого 2015, у річницю перемоги Революції Гідності. Марш почався біля харківського Палацу Спорту. Активісти тільки-но вишикувались в колону та рушили в напрямку майдану Свободи, як пролунав потужний вибух . Хлопець перебував поблизу епіцентру й отримав тяжку черепно-мозкову травму, що призвела до коми. Наступного дня, не приходячи до тями, 15-річний Данило помер. Вибух пізніше кваліфікували як теракт. 2. Андрій Кривич, «Ділі» (посмертно) боєць-доброволець тактичної групи «Сапсан» ДУК «Правий Сектор» 2016 року Андрій Кривич вступив до організації «Права Молодь» у Конотопі, де проходив вишколи з тактичної підготовки, медицини, топографії та володіння зброєю. На останньому зимовому вишколі у Черкасах Андрій був молодшим інструктором з тактики бою та партизанського руху. У січні 2018 юнак перевівся на заочну форму навчання, щоб поїхати на передову. Під час своєї другої ротації Кривич був бійцем-добровольцем тактичної групи «Сапсан» ДУК «Правий Сектор». 27 березня 2018 року на спостережному пості на Світлодарзькій дузі Андрій Кривич дістав смертельне поранення. Ворожа куля снайпера влучила бійцеві прямо в голову. У майбутньому 19-річний Андрій мріяв присвятити себе служінню народові у Збройних силах України в якості військового психолога. 3. Максим Перепелиця (посмертно) боєць 95-ї бригади 25 листопада 2017 року загинув молодший сержант Максим Перепелиця. Максим проходив службу за контрактом у роті снайперів 95-ї бригади високомобільних десантних військ України. Він загинув у бою біля одного з опорних пунктів селища Верхньоторецьке.. За три дні Максимові мало виповнитись 27. 4. Богдан Рехліцький, «Пірат» батальйон морської піхоти 36-ї бригади берегової оборони Під час виводу колони з околиць Луганського летовища командир відділення Богдан Рехліцький організував евакуацію бійців з підбитого БТРу. Попри те, що за час організації евакуації основна колона відійшла, Рехліцький зміг вивести групу до основних сил. Під час повернення БТР підірвався. Незважаючи на важке поранення Богдан організував оборону, що дало можливість групі протриматись до приходу основних сил. Після госпіталя боєць повернувся на фронт, де проходив службу на території Луганської області, захищаючи Україну. 5. Валентин Цигульський пілот вертольоту 16-ї бригади армійської авіації Під час падіння вертольоту Мі-24 під Слов’янськом Валентин Цигульський отримав компресійний перелом двох хребців, втім, попри важку травму, знайшов в собі сили витягти з палаючого салону непритомного штурмана, тим самим врятувавши життя побратиму. "Терористи обстріляли нас з переносних зенітних ракетних комплексів і великокаліберних кулеметів. У результаті вертоліт вибухнув у повітрі, частково відмовило управління, загорілася вантажна кабіна. Мені вдалося збалансувати машину і здійснити аварійну посадку. Вона була досить жорсткою, через що я і штурман отримали пошкодження хребта. Вертоліт вже горів, у мене розбилося пластикове скло, я зміг вибратися, а штурман-оператор через пошкодження спини і кінцівок знепритомнів. Я зрозумів, що з першого разу його не витягнути з кабіни, спробував привести до тями. Прошу його: "Сергію, підводься! Тому що сам я тебе не витягну ", – згадує ті події боєць 16-ї окремої авіаційної бригади підполковник Валентин Цигульський. 6. Віталій Олійник, «Запоріжжя» боєць 3-го полку спецпризначення 19-річний Віталій Олійник з самого початку війни з Росією у 2014 році брав участь у десятках бойових операцій, захищав кордон у Харківській області від і Донецький аеропорт, врятував пораненого товариша, зупинивши йому кровотечу; пережив важке випробування полоном, але не отримав належного визнання від держави. Одним з найскладніших випробувань для Олійника став липень 2014 року, коли загін 3-го полку спецназу у складі двох груп, в одній з яких був Віталій, під командуванням капітанів Кирила Андрієнка і Тараса Карпи заїхав на ферму в районі населеного пункту Латишево. Вони шукали пілота, який мав переховуватись десь у селі. На фермі українських бійців люб'язно зустрів господар Микола Бутрименко, на той час депутат Шахтарської райради. Він запропонував переночувати у нього. Сам же сказав, що йому нібито терміново потрібно з'їздити в Сніжне до хворої дружини. Через двадцять хвилин Бутрименко повернувся з озброєними терористами. Почалася стрілянина, багато бійців отримали поранення. Атовців взяли в полон. "Мене привезли на бойову позицію так званої "ДРГ Рязань". Там було близько 20 осіб. Цього дня був день народження моєї матері. У мене мала бути відпустка, мати сподівалася, що я приїду. Але я так от "потрапив". Сепари змусили копати могилу, і після того як ми з товаришем це зробили, вони зателефонували моїй матері і почали її "вітати". Розповідати про мене негарні речі, що вона, мовляв, винна, що виховала такого сина… – згадує Олійник. За словами військового, катування у "ДНРівців" були дуже важкими. Бійці переживали день, як рік. "Було важко...Далі нас відвезли в Донецьк, у центр міста, на яму або як її називають. Там почалося найскладніше: тортури, знущання, приниження, застосування фізичної сили. Били по спині так, що ходити не могли. Там день був як за рік. Намагалися вибити дані, я нічого не говорив, намагався вигадати щось. Вони деякі дані знали і коли розуміли, що я кажу неправду, то били до втрати свідомості. Іноді навіть доводилося імітувати втрату свідомості, щоб нічого не говорити, і щоб відстали від мене", – додає боєць. 7. Тенгрі доброволець Робота цього бійця настільки специфічна, що поки не видається можливим називати його ім‘я, прізвище, розповідати про його героїчні подвиги, про які добре знають у підрозділах, які воюють на передовій. Варто сказати, що на рахунку Тенгрі – більше 60-ти підтверджених випадків втрат у ворожому таборі... 8. Максим Авраменко, «Богун» боєць 79-ї десантної бригади Максим Авраменко – 29-річний житель Київської області, який звільняв Попасну та Лисичанськ у складі батальйону "Донбас", під Іловайськом потрапив у полон, де йому прострілили обидві ноги, коли він відмовився стати на коліна та витерти ноги об прапор України. Зараз доброволець служить у 79-ій десантній бригаді командиром взводу. 9. Тетяна Борисенко, «мама Таня» медик батальйону «Айдар», 128-ої бригади Тетяна Борисенко пройшла Майдан як медик. Там її і стали називати «мамою Танею», бо вона не тільки надавала медичну допомогу, а й по-материнськи опікувалася майданівцями. За активну допомогу упродовж усіх місяців протистояння Тетяна нагородженя орденом княгині Ольги III ступеня. Після Майдану жінка потрапила у лікарню з діагнозом «отруєння газами», після чого лікувалася за волонтерською програмою у Падуї (Італія). Та вже 20 травня 2014 року Тетяна вирушила на схід України у складі новоствореного добровольчого батальйону «Айдар». 23 чераня цього ж року Борисенко дістала поранення, через що два місяці лікувалася у шпиталях. Повернувшись у свій батальйон, Тетяна здійснювала обмін тілами загиблих у якості медика. Але разом з капеланом потрапила у полон до росіян. Через 45 днів її обміняли. З полону «мама Таня» винесла синьо-жовтий прапор. Але після жахіть полону - знову шпиталь, знову лікування. Вже 20 липня 2015 року Тетяна Борисенко увійшла по складу 128-ї бригади, прослуживши там більше року. Підірване на Майдані і війні здоров’я далося в знаки: Тетяну комісували з ІІ групою інвалідності. Але і сьогодні жінка продовжує активне громадське життя та допомагає побратимам вже як волонтер 10. Микола Жаренков медик команди «Вітерець» Анестезіолог Микола Жаренков у січні 2015 року вступив добровольцем до команди "Вітерець", у складі якої пройшов Піски, Водяне, Дебальцево, Торецьк, де витягував бійців з того світу у найтяжчих польових умовах. Потім 2 роки служив за контрактом у Луганській області. Хлопці з 54 ОРБ пам’ятають, як під Горлівкою під обстрілами Микола реанімував і стабілізував бійців з простроченими грудьми і з розтрощенимколіном.



Додано: 26-Лют-19 13:59

Всього коментарів: 0
Ім'я *:
Email:
Підписка:1
Код *: