Корюківська трагедія. Правда про трагедію провінційного містечка у партизанських краях. (Частина 2)

Корюківська трагедія. Правда про трагедію провінційного містечка у партизанських краях. (Частина 1)
Початок у № 36 "Голос України" за 22 лютого 2013 року
1 березня 1943 року у Корюківці Чернігівської області розпочалася найбільша у роки Другої світової війни каральна акція проти місцевого мирного населення, в результаті якої закатовано, спалено майже 7 тисяч мирних громадян. Здебільшого дітей, жінок, людей похилого віку. Напередодні 70-х роковин цієї трагедії редакція «Голосу України» провела в цьому поліському місті круглий стіл, присвячений скорботній даті. У ньому взяли участь провідний науковий співробітник Українського інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук Ростислав Пилявець, представник Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області Сергій Бутко, керівник Чернігівської обласної громадської організації «Пошуковий клуб «Пам’ять Перемоги» Михайло Балан, голова Корюківської райдержадміністрації Олександр Довгаль, свідок Корюківської трагедії Діна Корнієвська, науковий співробітник Корюківського історичного музею Оксана Толкачова, начальник відділу культури та туризму Корюківської райдержадміністрації Людмила Бабич і заступник головного редактора газети «Голос України» Володимир Краснодемський.
Ведучим заходу був власний кореспондент «Голосу України» в Чернігівській області Сергій Павленко.


 
Правда бажана без ретуші

 
Д. Корнієвська: Ще до березня 1943 р. у нас комендант вивісив оголошення: «Попереджаю населення сіл Гути Студенецької, Перелюба, Тихоновичів і Корюківки, що коли воно не припинить зв’язків із партизанами, названі села будуть спалені, а їх мешканці розстріляні». Партизани, звісно, знали, що за кожного вбитого німця будуть відповідати жителі сіл.

О. Толкачова: Партизанам, все ж таки, було нелегко. Вони багато пережили і зробили все від них залежне, щоб наблизити час Перемоги. Неодноразово у мемуарних виданнях командирів партизанських загонів наголошується на обов’язковому дотриманні військової дисципліни і насамперед виконання завдань Центру, аби зірвати глобальні плани німецько-фашистських загарбників на фронтах.

С. Павленко: Це не можна піддавати сумніву. Як і героїзм тисяч партизанів. Проте правду треба відділити від лакованої правди. Я, наприклад, не можу повірити, що партизани області за два роки окупації області знищили 65 тисяч ворожих солдатів та офіцерів. Якби це було так, скільки б кладовищ залишилося! Зі щоденника ж Миколи Попудренка ми дізнаємось, як його обурювали  факти, коли, передаючи у Москву зведення,  цифри втрат ворога завищувались у кільканадцять разів.

О. Толкачова: Щодо корюківських подій, то насправді ніхто ж не очікував трагедії такого масштабу. Адже раніше вже траплялись і облави на партизанів, їх сім’ї, активістів та інших підозрюваних у зв’язках з лісовими месниками. Зазначу, що, відходячи 27 лютого з Корюківки, учасники операції кликали з собою чоловіків у загін, а людям радили тікати.

Наднаціональному символу скорботи — бути!


Р. Пилявець: Вивчаючи проблему безпосередніх причин знищення карателями населених пунктів в Україні у 1941—1943 роках, дослідники дійшли висновку, що їх було декілька. Села та хутори спалювалися за підозрою місцевих жителів у підтримці руху Опору, за вбивства офіцерів, солдатів, поліцаїв, цивільних представників окупаційної влади, за переховування поранених командирів, політруків, червоноармійців, партизанів, євреїв, за сприяння радянським диверсійним загонам і групам, за колективну відмову від продовольчих постачань, масовий саботаж тощо. Водночас головним приводом для каральних акцій ставала активна діяльність партизанських загонів у певних регіонах. Незалежно від загальних планів винищення значної частки українців, окупаційна влада передусім випалювала населені пункти, поряд із якими діяли чи дислокувалися партизани і де знаходилися їх продовольчі бази. Особливо постраждали території, що увійшли до адміністративного утворення Райхскомісаріат «Україна», а також ті, які належали до «військової зони» окупації. Оскільки в частині областей України місцевість відкрита, немає гір, мало лісів — це переважно південні та східні регіони України, то в таких умовах партизанський рух не мав успіху. На окремих землях, зокрема у дистрикті «Галичина», населення було більш-менш лояльним до окупантів. На південному заході України панували румунські союзники Німеччини (губернаторство «Трансністрія»), окупаційний режим яких був дещо м’якший за німецький. Тож у ряді регіонів нашої країни каральні акції проти населення зі спаленням сіл не проводилися. Не зафіксовано жодного спаленого карателями населеного пункту в Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Миколаївській, Одеській, Херсонській, Луганській, Донецькій областях, по одному селу гітлерівці знищили у Запорізькій та Харківській областях, два — у Кіровоградській.

О. Довгаль: Я хочу передусім подякувати учасникам круглого столу, всім, хто підтримує ідею увіковічення пам’яті жертв Корюківської трагедії. Моя мати теж дивом уціліла, врятувалася від загибелі у день, коли німці починали оточувати Корюківку з боку Щорса. Тому для мене уся вищезгадана проблематика болюча, близька і насущна. Сьогодні Корюківщина вдруге робить спробу разом з усією громадськістю, владою відновити справедливість і увіковічнити пам’ять про загиблих. Перша спроба у 80-х роках була невдалою: виділені два мільйони тодішніх карбованців на меморіал в область не дійшли. Чому? Напевне, зверху подумали, що цей меморіал змушуватиме людей ставити дещо незручні запитання.

У вересні 2011 р. вийшов Указ Президента України Віктора Януковича «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Корюківської трагедії», згідно з яким передбачено спорудження в місті Корюківка Меморіального комплексу пам’яті жителів населених пунктів України, знищених фашистськими окупантами. Цей документ на Чернігівщині зустріли з великим піднесенням і вдячністю.
Нині уже зроблено чимало для реалізації цього важливого задуму. Ми пройшли дуже складні та відповідальні процедури щодо відведення земельних ділянок, відбору кращого проекту. У жовтні минулого року в Корюківці були організовані роботи науковців з пошуку місць поховань жертв трагедії. На сьогодні знайдено 230 залишків корюківчан. Це не дуже багато. Але віднайдені останки підтверджують факт заганяння людей у будинки, розстріл їх там і спалення. Висновок науковців, які проводили пошуково-ексгумаційні дослідження, підтверджує великі масштаби злочину, вчиненого карателями. За підсумками діяльності експедиції ми плануємо зробити перепоховання жертв Корюківської трагедії на місці майбутнього комплексу 1 березня цього року.
Загалом на побудову меморіалу потрібно близько 52 мільйонів гривень, стільки ж — на впорядкування під’їзних шляхів, прилеглої території. Цьогоріч у бюджеті вже виділено 10 мільйонів гривень для зведення пам’ятного комплексу.
Будемо вживати заходів, аби ці кошти були освоєні. Уже 1 березня відбудеться закладання капсули у фундамент першої черги Музейно-меморіального комплексу пам’яті жителів населених пунктів України, знищених фашистськими окупантами.

Р. Пилявець: Він має стати не тільки національним, а й наднаціональним символом скорботи. Це трагедія, про яку треба знати всім громадянам Україні. Про неї мають довідатися і в країнах Європи, на інших континентах. У цьому, на наш погляд, полягає спільне завдання істориків, органів центральної і місцевої влади, громадських організацій. І майбутній Музейно-меморіальний комплекс повинен відповідати найвищим стандартам, щоб до Корюківки вклонитися пам’яті жертв нацистського окупаційного режиму люди приїжджали з різних регіонів України і з-за кордону.

С. Бутко: Світ ще практично й досі не знає про Корюківську трагедію, її масштаби та зміст злочину проти цивільного населення. Якби меморіал постав ще в радянські часи і про нього знала світова громадськість, то, я певен, не було б (або було набагато менше) моторошних винищень населення у середині 90-х років у Югославії, у тому числі й населених пунктів із мешканцями, трагедії вбивства людей 11 вересня 2001 року у Нью-Йорку тощо. Такі ж каральні акції ще й досі відбуваються в окремих країнах Африки, Азії, Латинської Америки. Корюківською трагедією ми повинні достукатися до лідерів, ватажків певних рухів, правителів усіх без винятку держав, щоб вони нарешті зрозуміли, що реалізація власних цілей із застосуванням насильства проти мирного населення — смертний гріх, який невідворотно каратиметься за Божими й людськими законами. До речі, рішення міжнародного Нюрнберзького судового процесу 1945—1946 років над колишніми керівниками гітлерівської Німеччини є універсальними й актуальними: всі держави сучасного світу та їхні керівники мають нести персональну кримінальну відповідальність за злочини, в тому числі й проти цивільного населення.

P. S. Повідомляємо нашим читачам, що «Голос України» став інформаційним спонсором спорудження в Корюківці Музейно-меморіального комплексу пам’яті жителів населених пунктів України, знищених фашистськими окупантами, і регулярно висвітлюватиме хід цього будівництва.
 

Такими вони назавжди залишилися в нашій пам’яті — фотографії знищених карателями корюківчан.
 
 

Учасники круглого столу поклали квіти до пам’ятника загиблим у центрі міста і вшанували пам’ять  замучених фашистами мирних жителів Корюківки.
 
 

Фрагмент проекту майбутнього меморіального комплексу в Корюківці.
 
 

Миска з останками 36 корюківчан.

 
Довідково
 1—2 березня 1943 року нацистський каральний загін повністю знищив містечко Корюківка Чернігівської області. Карателі вбили майже 7000 місцевих жителів і спалили 1290 будинків та споруд. 9 березня 1943 року вони повернулися, щоб допалити містечко і добити вцілілих. У скорботному списку знищених населених пунктів разом із мирними жителями під час нацистських каральних акцій Корюківська трагедія є найбільшою у Другій світовій війні в Європі (1939—1945 роки). За наступні 70 років пошуків встановлено поіменно тільки 1893 жертви цього воєнного злочину і злочину проти людяності.
 
Інформація для роздумів
 Схиляємося до думки тих вітчизняних істориків, які стверджують, що ми, українці, здобули в тій страшній війні не так велику перемогу, як стали великою жертвою, зазнали катастрофічних втрат. Причому, почасти це було холоднокровне масове вбивство, якому не може бути жодного виправдання. І трагедія Корюківки ще раз нагадує про те, що нам потрібні не так фанфари і салюти перемоги, як достойне і чесне вшанування пам’яті тих безневинних мучеників, яких поглинув смерч воєнного лихоліття.
 
Є ТАКА ДУМКА

 
Вшануємо пам’ять жертв Корюківської трагедії 1943 року та всіх спалених населених пунктів України під час нацистських каральних акцій у Другій світовій війні.
1 березня запалимо свічку пам’яті на українських могилах невинно убієнних.
 
Учасники  круглого  столу  пропонують:
 
— продовжити та інтенсифікувати як окремий напрям наукових досліджень проблематику злочинів проти цивільного населення України в роки Другої світової війни;
— органам влади всіх рівнів в Україні використати наукові напрацювання для ефективного формування та реалізації державної політики національної пам’яті;
— просити громадськість обговорити ідею встановити в Україні 1 березня День пам’яті мирного населення, яке загинуло під час Другої світової війни.
 
Інформація для роздумів
 Сьогодні про чеське Лідіце, французький Орадур чи білоруську Хатинь, спалених нацистами разом з місцевим населенням, знає увесь світ, туди щороку приїжджають тисячі туристів, щоб схилити голови перед світлою пам’яттю невинних жертв. А ось про трагедію українського містечка Корюківка, де на порозі весни 1943 року загинуло від рук карателів майже 7 тисяч жителів, де здійснено найбільше одноразове масове вбивство мирного населення під час Другої світової війни, далеко не кожен і наш співвітчизник чув. Річ у тім, що протягом тривалого часу, особливо — в радянський період, цій темі не надавали належного значення, зокрема, зовсім замовчували деякі причини та обставини цієї трагедії, як, до речі, й багатьох інших, провокаційну роль у цих трагічних подіях партизанського руху. Сподіваємося, що президентський Указ «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Корюківської трагедії», підписаний 22 вересня 2011 року Віктором Януковичем, а також постанова Верховної Ради України «Про вшанування пам’яті жертв Корюківської трагедії під час Другої світової війни» від 21 жовтня 2011 року стануть добрим імпульсом для відновлення історичної справедливості.

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА і фоторепродукції Сергія ПАВЛЕНКА

QR-код посилання на сторінку.
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.






Додано: 02-Бер-13 16:12

Всього коментарів: 0
Ім'я *:
Email:
Підписка:1
Код *: