Головна » Статті » Туристичні маршрути » Обласні маршрути

Прилуки-Линовиця- Густиня- Дігтярі- Сокиринці-Качанівка-Іржавець-Ічня-Ніжин-Оленівка-Борзна-Батурин
Уперше Тарас Шевченко відвідав Прилуки у червні 1845 р. за завданням Археографічної комісії. Робив замальовки Спасо- Преображенського собору, їздив у Густинський монастир та с. Дігтярі. 1 липня митець залишив Прилуки і рушив до Лубен. Ще двічі Шевченка був у Прилуках проїздом. 19 лютого 1846 р., їдучи з Лубен до Ніжина, у Прилуках перепрягали коней. У цей час на сусідній вулиці горів будинок бідної єврейської сім'ї, і Тарас Григорович кинувся допомагати родині виносити майно з пожежі.

Востаннє Шевченко відвідав Прилуки, пря­муючи з Києва до Петербурга. Звідси 20 серпня 1859 р. він написав листа братові В. Г. Шевченку. Пам'ять про перебування Т. Г. Шевченка у Прилуках увічнено в назві вулиці (в 1925 р. вул. Преображенську перейменували на вул. Т. Шевченка). Три бетонні погруддя Кобзаря встановлено у 1961 та 1963 pp. На центральній площі 2007 р. відкрито пам'ятник поетові.

смт.Линовиця

У XIX ст. Линовицею володіла родина графів де Бальменів та князь Д. Д. Жевахов. У 1843 р. у садибі де Бальменів зупинявся Т. Г. Шев­ченко.

Я.П. де Бальмен разом із двоюрідним братом М. С. Башиловим працював над «Кобзарем» Т.Г. Шевченка (1844). Вони переписали його латино-польською транскрипцією для можли­вого видання за кордоном та прикрасили влас­ними ілюстраціями.

Яків де Бальмен загинув 14 липня 1845 р. на Кавказі під час Даргинського походу. Вражений цією страшною звісткою, 18 листопада того ж року Т. Шевченко написав поему «Кавказ», присвятивши її своєму товаришу.

На честь перебування Т. Г. Шевченка в Линовиці встановлено пам'ятник (1961) роботи скульптора А. Ф. Гайдая та меморіальну дошку у парку, де любив відпочивати поет.

с.Густиня

Це село відоме завдяки розташованому поряд Свято-Троїцькому чоловічому монастирю. Заснований у 1600 р. на острові, утвореному річищем Удаю.
У 1799 р. обитель закрили; її відновлення поча­лось у 1843 р. Т. Г. Шев­ченко відвідав монастир у 1845 р. за завданням Київської археографіч­ної комісії . з метою змалювати архітектурну пам'ятку. На той час святиня була ще напівзруйнованою.
Густинський монастир є у повісті «Музыкант», де, за словами митця, він малював «главные, или святые, ворота, да церковь о пяти главах Петра и Павла, да еще трапезу и церковь, где погребен вечныя памяти достойный князь Ни­колай Григорьевич Репнин, да еще уцелевший циклопический братский очаг...».

Тарас Григорович зробив три акварельні ма­люнки, що зображують Густинський монастир, які увійшли до альбому 1845 р.

смт. Дігтярі

Селище розташоване за 30 км від м.Прилуки. У 1823р. Дігтярі стали власністю Петра Григоровича Галагана, який збудував тут палац і заклав парк. На думку дослідників, уперше Т. Г. Шевченко відвідав Дігтярі у травні або червні 1843 р. Уд­руге він побував тут 29 червня 1845 р. на запро­шення власника маєтку. Поет був присутнім на одному з музичних вечорів, де грав великий оркестр, що складався з кріпаків П. Г. Ґалаґана. Тарас Григорович звернув увагу на талановитого скрипаля Артема Наругу, який, ймовірно, послужив прообразом Тараса Федоровича - героя його повісті «Музыкант».

Словами свого героя Т. Шевченко згадував Діг­тярі: «...паны там бенкетуют, а мужики голодают. - Да еще мало того: в селе, кроме корчмы, что ни улица, то и шинок, а в каждом шинке, для приману людей, шарманка играет. Вот мужик бедный и пропивает последнюю нитку под немецкую музыку».

Як підкреслював Д. М. Щербаківський, капела Петра Ґалаґана була «однією з найкращих кріпацьких капел на всю Україну».

Зберігся палац в перебудованому вигляді та парк площею 4,5га.

с.Сокиринці

У 1717 р. Сокиринці перейшли у власність Гната Ґалаґана - «поганому прилуцькому полковнику», як назвав його Шевченко у вірші «Іржавець», за руйнування за наказом Петра І Січі у 1709 р.

В 1825—1829 рр. коштом поміщика Павла Григоровича Ґалаґана тут будується двоповерховий палац та закладається великий парк.

З 1834 р. власником маєтку став його син Григорій Павлович Ґалаґан (1819 - 1888) - поміщик ліберального напряму, фундатор Колегії Павла Ґалаґана у Києві, українофіл, який цікавився фольклором, етнографією, брав участь у підготовці селянської реформи. Г. Ґалаґан познайомився з Т. Шевченком у Петербурзі в 1840-х рр.

У 1844 р. Т. Шевченко подарував Григорію ГІавловичу примірник окремого видання поеми «Тризна» з дарчим написом. У 1845 р., під час перебування в Україні, Т. Шевченко відвідав Сокиринці. Свої враження від гостин у маєтку Г. П. Ґалаґана він висловив у повісті «Музыкант». У великому сокиринському парку серед інших дерев зберігся явір, під яким, за народними переказами, любив відпочивати Тарас Григорович. Г. Ґалаґан сприяв поширенню естампів «Живописной Украины». Разом із В. В. Тарновським придбав акварелі Т. Шевченка, створені під час Каратауської експедиції на Аралі.

Шануючи Г. Ґалаґана як покровителя мистецтв, Т.Шевченко звернувся до нього з проханням підтримати художника Івана Івановича Соколова. Ґалаґан щедро підтримував талановитого сліпого кобзаря-лірника Остапа Микитовича Вересая, який жив у Сокиринцях Г.П.Ґалаґан був присутній на літургії в храмі Різдва Богородиці в Києві, де відбувалося прощання з великим Кобзарем під час перепоховання в Україні у травні 1861 р.

с.Качанівка

Григорій Степанович Тарновський, власник маєтку в Качанівц, був людиною різноманітних захоплень, він проявив себе не тільки в господарській діяльності, але й як покровитель мистецтв. Саме він започаткував дружбу родини Тарновських з Т. Г. Шевченком. Познайомившись з ним у Петербурзі, у 1842 р. він отримав у подарунок тільки-но видрукуваних «Гайдамаків», а в кінці травня 1843 р. зустрічав поета у мальовничій Качанівці. Шевченко привіз Г. Тарновському свою картину «Катерина», яку Григорій Степанович придбав картину для своєї колекції. Враження Т. Г. Шевченка від перших відвідин Качанівки відбились у повісті «Музыкант». У вересні 1843 та у другій половині 1844 р. Т.Шевченко знову побував у Качанівці.

Тарас Григорович Шевченко протягом багатьох років підтримував дружні стосунки з родиною Тарновських. Василь Васильович Тарновський-старший, племінник Григорія Степановича, отримав фундаментальну освіту: після навчання в Ніжинській гімназії вищих наук, закінчив юридичний факультет Московського університету. Мав широке коло інтересів: писав наукові праці з історії, етнографії, фольклористики, розвитку промисловості й сільського господарства, демографії, відзначився активною діяльністю в роботі Комітету з підготовки селянської реформи 1861 р. Можливо, свій офорт «Судня рада» Т. Шевченко створив під впливом статті В.Тарновського «Юридичний побут Малоросії», в якій йшлося про громаду, що за часів козацтва діяла як єдиний суд в українському селі.

На час останнього приїзду Т. Г. Шевченка в Качанівку в серпні 1859 р. поета зустрічав син господаря Василь Васильович Тарновський-молодший, який знав Шевченка ще до заслання 7-річним хлопчиком, що «виріс в сім'ї, де шана до поета була, так би мовити, традиційною, а тому захоплювався його поезією, багато знав напам'ять його віршів і глибоко поважав поета як людину». Про останні гостини Шевченка він пізніше згадував: «Під час прогулянки поет був задумливий і сумний, певне перед ним проходили картини минулого. В одному, особливо мальовничому місці, серед плоскогір'я, на майданчику, коло самого ставка, він був вражений красою краєвиду і вигукнув: "Як умру, то тут поховайте мене". Цим словам, звичайно, не можна надавати серйозного значення: вони були вимовлені під враженням навколишньої чудової природи. На згадку про перебування в Качанівці Тарас Григорович подарував кілька своїх офортів, посадив молодий дубок та залишив у сімейному альбомі віршовані рядки: «І стежечка, де ти ходила, колючим терном поросла». Наступного дня Т. Шевченко виїхав до Петербурга.

Протягом життя Василь Васильович Тарновський-молодший зібрав колекцію українських старожитностей, до якої входила найбільша за кількістю та унікальна за наявністю оригінальних предметів шевченкіана, що налічувала понад 1000 експонатів: листи поета, близько трьох десятків автографів творів, понад два десятки особистих документів, його щоденник та особисті речі, майже 400 малюнків, гравюр, літографій. Для В. Тарновського не було дрібниць у тому, що стосувалося біографії Кобзаря. Найбуденніший факт, найнезначніша річ, автограф - усе, бодай найменшою мірою пов'язане з його ім'ям, викликало щире захоплення колекціонера.
Після смерті Т. Г. Шевченка на його честь в Качанівці насипано високий пагорб, куди було перепоховано в 1893 р. прах його товариша Г. М. Честахівського.
Майже всі качанівські споруди свого часу і стали свідками відвідин маєтку великим Кобзарем. На місці, де ріс дуб, під яким любив відпочивати Тарас Григорович, посаджено нові деревця; тіниста дорога веде до «галявини Шевченка», і поруч з палацом встановлено погруддя поета.

Іржавець

Т.Г.Шевченко зупинявся в Іржавці у травні 1843р. Тут, у Свято-Троїцькій церкві, він побачив чудотворну ікону Іржавецької Божої Матері (не збереглась), почув народні перекази про козацьку ікону, яка плакала над долею України.

У 1847р. уже перебуваючи на засланні, поет написав поему «Іржавець». В основі поеми – історичні події, що відбувалися протягом 1-ї чверті ХVIII ст.: шведський похід 1708-1709 рр., Полтавська битва, зруйнування Січі. Назва твору пов’язана не стільки з однойменною назвою села, скільки з легендою про чудотворну ікону.

В передвоєнний час у селі було збудовано пам’ятник Т.Г. Шевченку, який стоїть і нині.

У 1959 р. тут встановлено ще один пам’ятник Кобзареві.

м.Ічня

У травні 1843 р. Т. Г. Шевченко проїжджав через Ічню, прямуючи до Качанівки. 19 січня 1844р. зупинявся у містечку: зустрівся з ієреєм Іваном Смирницьким і ночував у священика Гавриїла Тичини.

м.Ніжин

Т. Шевченко разом із Є. Гребінкою проїжджав через Ніжин у травні 1843 р., прямуючи до Г. С. Тарновського - Качанівки. Тут він зустрівся зі своїм давнім товаришем І. М. Сошенком, який після закінчення Академії мистецтв працював у Ніжинському повітовому училищі вчителем малювання. Вдруге поет прибув до Ніжина разом зі своїм приятелем О. С. Афанасьєвим-Чужбинським у день відкриття Всеїднівського ярмарку -20 лютого 1846 р. Подорожні зупинились у готелі з оригінальною назвою «Не минай», який знайшли досить гарним як для повітового міста. Кондитерську під такою ж назвою, що виходила вікнами на міську площу, поет згадав у повісті «Близнецы».

Прибуття Шевченка до Ніжина стало подією:«Двері наші не зачинялись, - згадував О. С. Афанасьєв-Чужбинський, - особливо нас відвідували студенти і серед них М. В. Гербель, що був тоді на останньому курсі».

Ставши відомим літератором, М. В. Гербель у 1856 р. першим переклав вірші Шевченка російською мовою. Про нього згадував Тарас Григорович на засланні.
Поет пробув у Ніжині не більше п'яти днів. Згадки про місто є в повістях Т. Шевченка «Княгиня», «Капитанша», «Близнецы», «Музыкант», у передмові до нездійсненого видання «Кобзаря» 1847 р.

Велику роль у житті Шевченка відіграв художник Олексій Гаврилович Венеціанов, за походженням ніжинський грек. В автобіографічній повісті «Художник» Тарас Шевченко згадує «старика Венецианова», який «в добром деле сыграл роль усердного и благородного маклера», завдячуючи чому поет отримав вольну від свого поміщика.

На розі сучасних вулиць Гребінки і Леніна розташована колишня садиба поміщика Миколи Яковича Макарова. У 1859 р. Макаров відпустив на волю свою кріпачку Ликеру Іванівну Полусмак (Полусмакову; 1840-1917) - уродженку с. Липів Ріг Ніжинського повіту. Дівчина працювала служницею в родині сестри Макарова В. Я. Карташевської, де з нею познайомився і засватав Тарас Шевченко. Нареченій поет присвятив вірші «Ликері» та «Л.» («Поставлю хату і кімнату»). Шлюб, який знайомі Шевченка, у тому числі й Макаров, не схвалювали, не відбувся. Після розриву стосунків з Полусмаковою, котра зневажала його почуттями, Тарас Григорович написав вірш «Барвінок цвів і зеленів...», з присвятою М. Я. Макарову.
Через Ніжин у травні 1861 р. везли домовину з тілом Т. Шевченка.

Іменем Тараса Шевченка у Ніжині названо парк (колишній Миколаївський), вулицю (колишню Київську), середню школу.

с.Оленівка та хутір Мотронівка

Мотронівка- це хутір у складі села Оленівка що в 10 км від районного центру Борзна. Тут знаходився родовий маєток Білозерських.

24 січня 1847 р. у Вознесенській церкві села Оленівка, відбулося вінчання Пантелеймона Куліша та Олександри Білозерської. За старшого боярина молоді запросили Тараса Шевченка. 5(17) травня 1861 р. біля Вознесенської церкви відбулася панахида над труною Т. Шевченка,яку везли через Оленівку. На цю сумну зустріч зібралося багато селян, що добре пам'ятали поета. Г. М. Честахівський, котрий супроводжував процесію, змалював зустріч Шевченкової домовини в Оленівці. Іменем поета названо вулицю в Оленівці та побудовано каплицю на честь Т. Г. Шевченка.

Зараз в колишній садибі Білозерських розташовується історико-меморіальний музей-заповідник Пантелеймона Куліша «Ганина Пустинь».

м.Борзна

У січні 1847 р. Тарас Григорович прибув до Борзни, де зустрівся з давнім приятелем поетом-романтиком В. М. Забілою.

Через усе своє життя Віктор Миколайович проніс любов і шану до Кобзаря. Йому пощастило зустрітися зі своїм кумиром у 1843 р. під час перебування Т. Шевченка у Качанівці.
Згадки про Борзну є в «Щоденнику» Т. Г. Шевченка. Уродженцю Борзни - фастівському полковнику С. Палію Т. Г. Шевченко присвятив поему «Чернець».
У травні 1861 р. через Борзну везли домовину з тілом Т. Г. Шевченка, назустріч похоронній процесії вийшли всі її жителі. В. М. Забіла взяв участь у похованні Кобзаря на Чернечій горі у Каневі.

На честь перебування Т. Г. Шевченка в Борзні встановлено погруддя і пам'ятний знак, його ім'ям названо вулицю міста. У Борзні народився народний художник України Олександр Ферапонтович Саєнко. У 1996 р. у місті відкрито Художньо-меморіальний музей «Садиба народного художника України Олександра Саєнка».

м.Батурин

Т. Г. Шевченко вперше відвідав Батурин у 1843 р.
Знайомство з містом розпочиналось з поштової станції, збудованої за часів гетьмана Дем'яна Многогрішного. Вона існувала в Батурині на Московському тракті з XVII ст. Через цю поштову станцію Т. Шевченко проїжджав декілька разів: у лютому 1844 р., у квітні 1845 р. та у серпні 1859 р.

Про велич колишньої гетьманської столиці нагадував тільки палац останнього гетьмана України К. Г. Розумовського, що височів над р. Сейм. Його зображення Тарас Григорович планував включити до альбому «Живописная Украйна».
Т. Шевченко відвідав територію цитаделі Батуринської фортеці - місце багатьох історичних подій. Існує цілком правдоподібна версія про те, що поет змалював залишки гетьманської скарбниці. Сьогодні цитадель відбудована. Біля Батуринської цитаделі колись стояла корчма, в якій зупинявся великий український поет. Батуринська трагедія 1708 р. відбилась у творчій спадщині Тараса Григоровича.
Під враженням побаченого і почутого він створив поему «Великий льох». Єдиною спорудою, що встояла після знищення Батурина російським військом, є будинок генерального судді В. Л. Кочубея. Саме про нього згадував Т. Шевченко.
Через Батурин у квітні 1861 р. проходив жалобний шлях труни з тілом Т. Г. Шевченка для перепоховання в Україні. На місці зупинки жалобної процесії побудовано дерев'яну каплицю на честь св. Миколая (2010). Одна з вулиць Батурина носить ім'я Т. Г. Шевченка.

Заклади розміщення:

Готель ”Прилуки”
м. Прилуки,
вул. Вокзальна, 2,
Телефон: +38(04637)3-31-52

Мотель “Боршна”
Прилуцький р-н, с. Боршна,
вул. Незалежності, 27,
Телефон: +38(095)771-00-91.

Готель “Лисогір”
смт. Срібне,
вул. Леніна, 25,
Телефон: +38(04639)2-20-04.

Гуртожиток заповідника “Качанівка”
Ічнянський район, с.Качанівка,
вул. Глінки, 1,
Телефон: +38(04633)2-41-05, 2-41-15.

Готель ”Дружба”
м.Бахмач,
вул.Першотравнева,1,
Телефон: +38(04635)5-31-38.

Готель “Фортеця”
м. Батурин,
вул. Бутка, 14,
Телефон: +38(04635)4-80-38.

Комплекс “Берег”
м. Батурин,
вул. Корнієнка, 4-а,
Телефон: +38(067)558-55-45.

Готель “Колос”
м. Борзна
вул. Незалежності, 2,
Телефон: +38(04653)2-17-54.

Готель “Ніжин”
м. Ніжин
вул. Батюка, 1,
Телефон: +38(04631)2-50-60.

Заклади харчування:

Ресторан “Енеїда”
м. Прилуки,
вул. Київська, 202,
Телефон: +38(04637)3-29-79.

Ресторан “Удай”
м. Прилуки,
вул. Київська, 172,
Телефон: +38(04637)3-01-29.

Ресторан “Хрущьовка”
м. Прилуки
вул. Соборна, 10,
Телефон: +38(04637)7-12-95.

Мотель “Боршна”
Прилуцький р-н, с. Боршна,
вул. Незалежності, 27,
Телефон: +38(095)771-00-91.

Центр заміського відпочинку “Княжий”
Прилуцький р-н, с. Колісники,
вул.Берегова, 27,
Телефон: +38(098)003-00-44, +38(04637)6-15-39.

Кафе “Трофей”
Ічнянський р-н , смт. Парафіївка,
вул. Шевченка, 117,
Телефон: +38(067)840-63-63.

Кафе “Клен”
Ічнянський р-н, с. Южне,
вул. Шевченка, 44,
Телефон: +38(04633)2-83-89.

Кафе “Партнер”
м. Ніжин,
вул. Московська, 1-а
Телефон: +38(068)130-99-88, +38(093)866-24-38, +38(067)972-28-72.

Ресторан “Полісся”
м. Ніжин
вул. Московська, 3а,
Телефон: +38(04631)5-42-51.

Кафе “Старий Батурин”
м. Батурин,
вул. Центральна
Телефон: +38(098)877-50-48, +38(04635) 4-80-60.

Готель “Фортеця”
м. Батурин,
вул. Бутка, 14,
Телефон: +38(04635)4-80-38.

Авто-гриль “Мисливець-Козелець” 
смт. Козелець,
Чернігівська траса, 79-й км,
Телефон: +38(04646)4-24-54.
Категорія: Обласні маршрути | Додав: Воробей (18-Груд-13)
Переглядів: 1978 | Теги: Прилуки, Качанівка, Тарас Шевченко, батурин | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім'я *:
Email:
Підписка:1
Код *: